Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Розвиток кіномистецтва
Вже у 1897 році в Києві демонструвався «синематограф» у приміщенні театру Бергоньє. На початку 900-х років кінематограф міцно завоював глядача. В місті з'являються перші стаціонарні кінотеатри - «ілюзіони», їх програми складалися з різних картин: драм, феєрій, фарсів, хроніки та іншого. В київських «ілюзіонах» панувала продукція іноземного кіновиробництва.
Проте дедалі гостріше відчувалася потреба у вітчизняному виробництві кінокартин. Відразу ж з
Проявом демократичної течії в кіномистецтві Києва була екранізація уривків з театральних постановок за участю артистів трупи М. К. Садовського. Так, до 1910 року були зняті «Ніч під різдво» за М. В. Гоголем та ряд водевілей. Згодом екранізуються цілі спектаклі театру Садовського. В 1911 році у Києві Ч. Сабинським було створено кінокартину «Катерина» за поемою Т. Г. Шевченка. Царські власті забороняли демонструвати українські картини, в яких проявлялись народно-демократичні тенденції, в центральних кінотеатрах міста.
У 1911 році в Києві А. А. Шанцером було засновано першу кінолабораторію для створення хронікальних кінострічок.
Розуміючи роль кіно як нового, масового мистецтва, пануючі класи в роки реакції і першої світової війни з метою відвернення трудящих від революційної боротьби заповнювали екрани бульварними драмами, картинами на сюжети лубочної літератури, скандальної газетної хроніки.
В 1912 році у Києві для виробництва художніх фільмів з комерційною метою була створена перша кінофірма «Тімац і Рейнгарт», що орендувала павільйон на Сирці. Перед початком світової війни виникла друга кіностудія «Светотень», заснована інженером С. В. Писарєвим. В їх роботі брали участь кращі артисти київських театрів. Діяльність цих студій була новим кроком вперед у розвитку режисерської і операторської майстерності в кіномистецтві. Проте, незважаючи на екранізацію окремих творів класиків української, російської і світової літератури, більшість кінокартин відзначалася невисоким художнім рівнем, була далекою від реальної дійсності і носила відбиток декадентства та песимізму.
В цей період кінематограф не міг стати незалежним видом мистецтва, бо режисери і актори повністю залежали від капіталістів - власників студій. Лише Жовтнева революція відкрила перед ним шлях до перетворення в масове кіномистецтво для народу.