Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Образотворче мистецтво
Загальна криза буржуазної культури на початку XX століття призвела до поширення в образотворчому мистецтві занепадницьких напрямів: натуралізму, кубізму, символізму.
Проте кращі художники Києва зберігали вірність принципам народності, розвивали реалістичні традиції і своїми творами збагатили скарбницю українського демократичного живопису. Значне місце у ствердженні реалізму відігравала Київська рисувальна школа М. І. Мурашка, на базі якої в 1901 році було створено Київське художнє училище.
Талановитим живописцем був О. О. Мурашко, учень І. Ю. Рєпіна. Його картини відзначаються тонким колоритом, глибоким психологічним аналізом. У 1900 році О. Мурашко написав відому картину на історичну тему «Похорон кошового», в якій оспівав героїчне минуле українського народу. Оптимізмом пройняті його жанрові полотна «Карусель», «У неділю», «Продавщиця квітів». Найяскравіше талант художника виявився в його численних психологічно загострених портретах. Це портрети Г. І. Цісса, М. І. Мурашка, «Портрет невідомого» і особливо «Дівчина в червоному капелюсі», що є одним з кращих зразків українського образотворчого мистецтва.
На початку XX століття розгорнулася діяльність іншого визначного художника І.С. Іжакевича. Він виступає глибоким знавцем історії, життя і побуту українського народу, що яскраво виявилося в його картинах «На Дніпрі», «Український косар», «Біля кузні», «У засаді», «Запорожці готуються в похід». їжакевич був також талановитим графіком і ілюстратором.
У 900-х роках почали свій творчий шлях ряд київських художників-реалістів, діяльність яких широко розгорнулася в радянський час. Одним з них був Ф. С. Красицький - автор історичних і жанрових картин («Гість із Запоріжжя», «Село Кирилівка», «У свято»), а також портретів (Л. Українки, Т. Шевченка, І. Франка). Соціальною і психологічною характеристикою персонажів та досконалим колоритом відзначаються жанрові картини Г. П. Світлицького («До міста», «Музиканти»). Картинам Ф. Г. Кричевського властиві монументальність, риси демократизму, проникнення у психологію людини («Наречена», «Три віки»).
Велике значення для дальшого розвитку демократичного образотворчого мистецтва мала революція 1905-1907 pp. Передові художники Києва зустріли її з великим піднесенням. В цей період у місті виникають творчі об'єднання художників реалістичного напряму: «Товариство київських художників» (М. К. Пимоненко, П. О. Левченко, О. О. Мурашко, І. Ф. Селезньов та інші) і «Група українських художників» (Ф. Г. Кричевський, О. Л. Кульчицька, Ф. С. Красицький, Г. Дядченко). Вони повели боротьбу з декадентськими, антиреалістичними угрупованнями, зокрема з групою «Кільце» та іншими.
В ці роки з'являються твори на революційну тематику, такі, як «Революціонерка» (1905 рік) Ю. Р. Бершадського, «Вулична демонстрація» М. С. Самокиша та ряд інших. У сатиричних малюнках і шаржах, вміщених в журналі «Шершень», давалися вбивчі карикатури на царизм і бюрократичний апарат.
У період реакції передові художники Києва продовжували відстоювати реалістичне мистецтво, виступали з творами на виставках передвижників, Товариства івденноросійських художників, вели боротьбу з представниками різних антиреаістичних течій. У 1909-1913 pp. на вимогу прогресивної громадськості у Києві були проведені конкурси на проект пам'ятника Т. Г. Шевченку. Проте за часів царизму пам'ятник Великому кобзарю тут так і не був споруджений.
Кращі традиції реалістичного мистецтва, носіями якого були передові київські митці, міцно увійшли в українське радянське мистецтво.