Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Театр
Визначне місце в культурному житті Києва належало театру. На початку XX століття в театральному мистецтві загострюється боротьба між народно-демократичним, реалістичним напрямом і різними антиреалістичними, занепадницькими течіями.
Український театр в Києві, як і раніше, залишався на напівлегальному становищі. Царські власті чинили всілякі перешкоди діяльності українських театральних труп, обмежували їх репертуар, переслідували кращих представників, не дозволяли осідати у місті.
Переслідування всього прогресивного в українському театрі з боку властей і цензури загрожувало йому творчим та ідейним занепадом. Виродження буржуазного театрального мистецтва, попрання реалістичних традицій минулого різними ділками і комерсантами негативно впливали на творчу практику київських театрів.
Становище передового українського театру погіршувалося й тим, що у цей період він втратив ряд найвидатніших своїх представників. У 1904 році помер М. П. Старицький, у 1907 році - І. К. Карпенко-Карий, у 1910 році не стало М. Л. Кропивницького. Проте демократичний напрям в українському театрі підхопили і продовжили далі їх учні та послідовники І. О. Мар'яненко, С. Ф. Паньківський, О. І. Корольчук, Л. П. Ліницька, Г. І. Борисоглібська та інші.
Велике значення для розвитку театрального мистецтва у Києві мало творче єднання українського і російського театрів.
Одним з кращих російських театрів був київський театр російської драми Соловцова (нині театр ім. І. Франка). Він продовжував реалістичні традиції російського театрального мистецтва. На сцені театру виступала плеяда талановитих вітчизняних митців: М. О. Свєтловидов, М. М. Глєбова, М. М. Соснін, Є. Я. Недє
лін. Проте в ці роки в художньому житті театру спостерігається помітний занепад. Все рідше на його сцені з'являються кращі п'єси російської класики, а замість них йдуть безідейні художньо нікчемні вистави.
Антихудожні п'єси одверто касового характеру ставилися в ці роки в театрі Бергоньє (нині театр ім. Лесі Українки), а також в ряді інших театрів, де нерідко здібні артисти розмінювали свій талант на дрібниці.
Протягом багатьох років передові кола громадськості Києва безуспішно боролися за створення українського стаціонарного театру та навчального театрального закладу. Таким закладом нарешті став драматичний відділ музично-драматичної школи, відкритої М. В. Лисенком у 1903 році. Тут викладалися майстерність актора, художнє слово, пластика, спів, а також історія літератури і драматургія. Цей відділ виховав цілу плеяду видатних акторів, які продовжували кращі традиції українського театрального мистецтва. Великий поштовх розвитку передового театрального мистецтва у Києві дала революція 1905-1907 pp. В умовах запеклої боротьби з реакційними і шовіністичними колами М. К. Садовський, підтриманий прогресивною частиною київської мистецької інтелігенції, у 1907 році відкрив у Києві перший на Україні стаціонарний театр. Вистави його йшли в Троїцькому народному домі (тепер Київський театр оперети).
Спираючись на підтримку своїх учнів і однодумців, М. Садовський створив театр високої культури, який утверджував реалізм і народність у мистецтві. У театрі працювали такі майстри української сцени, як М. К. Заньковецька, Г. І. Борисоглібська, С. В. Тобілевич, Ф. В. Левицький, І. В. Загорський, Г. П. Затиркевич- Карпинська, Л. П. Ліницька, І. О. Мар'яненко., С. Ф. Паньківський та артистична молодь - О. І. Корольчук, Є. О. Хуторна, М. О. Петлішенко.
Провідне місце в репертуарі театру займали високохудожні соціально-побутові та історичні твори І. К. Карпенка-Карого. Його п'єси «Безталанна», «Бурлака», «Мартин Боруля», «Наймичка», «Хазяїн», поставлені тут, з глибокою реалістичною силою відтворювали картини народного життя, а також широких верств тогочасного українського суспільства. В історичній драмі І. Карпенка-Карого «Сава Чалий», яка йшла в театрі, створені образи народних героїв - борців проти зрадників і гнобителів рідного краю. З великим успіхом у театрі ставились п'єси інших класиків української драматургії, зокрема «Глитай, або ж Павук», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Олеся» М. Л. Кропивницького, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Циганка Аза», «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «За двома зайцями», «Крути, та