Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Макарів

Сторінка 2 з 9
Загарбники, отаборившись у замку, чинили набіги на сусідні села, нападали на землі, що належали Росії, доходили навіть до Києва, про що 15 червня 1672 року цар Олексій Михайлович повідомляв польського короля. Але закріпитись у Макарові польській шляхті не вдалося й цього разу. Вже 1694 року козаки Семена Палія, переслідуючи військо регіментаря Вільги, визволили Макарів. У 1702- 1704 pp. жителі села приєдналися до повстанців, що громили шляхту на Правобережжі під керівництвом козацьких полковників С. П. Палія й С. І. Самуся. Володарям Макарова ледве вдалося втекти до Брацлава.
На початку XVIII ст. село стало власністю одного з найбільших магнатів Правобережжя князя Любомирського, якому належало на Україні понад ЗО міст
і 738 сіл. Побоюючись масових втеч селян у російські володіння, польські феодали в порубіжних землях змушені були дещо послабити експлуатацію. В першій половині XVIII ст. панщина становила тут 2 дні на тиждень. Але проходив час і поміщицький визиск зростав. Селян змушували відбувати по кілька толок на рік, виходите на заорки й оборки, закоски й обкоски, зажинки й обжинки, мочити коноплі, тіпати прядиво, лагодити замок тощо.
Посилення соціально-економічного і національно-релігійного гноблення штовхало селян Макарова на нові виступи проти визискувачів. У 1768 році, під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв Макарів, вигнав шляхту й орендарів, зруйнував замок, уніатську церкву і костьол. Новий власник містечка К. Росцішевський разом з надвірною міліцією залишив замок і втік до Олевська. Макарів на деякий час став центром діяльності загону Івана Бондаренка. Звідси повстанці вирушали в навколишні села, розправлялися з панами та їх прислужниками, відбирали у них майно, гроші й ділили між бідними селянами. Жителі сусідніх сіл приводили до І. Бондаренка своїх панів або з'являлись до нього за дозволом бити шляхту й орендарів у своїх селах. Але закінчити боротьбу з експлуататорами й очистити від них усе Полісся Бондаренко не встиг. Підступно схоплений ворогами, він був виданий катові українського народу М. Ходкевичу й страчений у Чорнобилі. З глибоким сумом сприйняли селяни звістку про трагічну смерть свого улюбленця. В народній пісні говориться:
В Макарові, славнім місті, пророчисте свято Вже ж нашого Бондаренка у неволю взято.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Макарів став містечком Київського повіту. На 1846 рік у ньому налічувалося 946 жителів, у т. ч. 573 селян. Всі селяни були кріпаками. Кожного тижня вони працювали по 3 дні на панщині, щороку давали панові по 2-5 курей, 5-20 яєць і десятий рій з пасіки. Поміщик у цей час встановив такий обсяг панщини, що його виконати селяни за один день не моглд. Так, за доставку вантажу на віддаль до 200 верст зараховували тільки один день панщини.
Напередодні реформи 1861 року містечком володів поміщик М. Павша. За реформою 1861 року селяни повинні були викупити 565 десятин польової і 70 десятин присадибної землі. Сплачувати викуп вони мусили протягом 49 років по 1190 крб. 47 коп. Дуже дорого обійшлася земля селянам: з них збиралися здерти 68 333 крб., або в три рази більше її тогочасної вартості. Крім внесення викупних платежів, селян зобов'язували ремонтувати мости. Вони не мали права користуватися лісами та вигонами, їм заборонялося навіть мочити льон і коноплі у панському ставку.
В 1866 році в Макарові були вже дрібні підприємства - винокурний, пивоварний і два шкіряні заводи, цегельня, на якій працювало 8 робітників. На шкіряних заводах, що мали всього 5 робітників, оброблялося на рік 800 шкур, на цегельні вироблялось 100 тис. штук цегли. В кінці XIX ст., крім цих підприємств, діяв паровий млин, де працювали 25 робітників.
Ще до реформи 1861 року Макарів поступово перетворювався у торговий центр місцевого значення. Щороку тут відбувалось 14 ярмарків, на які привозилося товарів на 3 тис. і більше карбованців, збувалася продукція місцевих дрібних підприємств.
На початку XX ст. в Макарові проживало 5783 чоловіка. Головним заняттям було землеробство. З 4411 десятин землі поміщику належало 3266 десятин, церкві- 54, селянам - 109. Становище основної маси селян дедалі погіршувалося. За
даними 1912 року, з 188 господарств, що мали 834 га землі, 66 -належало всього 123 десятини. У той же час 12 заможних дворів володіли 156 десятинами, або 19 проц. всієї землі.
Розвивалася промисловість. Якщо у 1910 році було 9 дрібних кустарних майстерень, то напередодні першої світової війни вже діяли медоварний, пивоварний і шкіряний заводи, сірникова фабрика, цегельня і водяний млин. Торгівля в Макарові мала переважно дрібний характер. В кінці XIX ст. тут існувало 147 лавок.


Макарів