Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Бишів

Сторінка 2 з 7
форпості просив дозволу оселитися у селі Глевасі, що під Києвом, втікач із Бишева К, Гаврилов, пізніше інший бишівець В. Сніжко тут же заявляв: «..за имеющеюся тамо униею жить невозможно».
Тяжке соціальне й національне гноблення були причиною того, що під час Коліївщини на боротьбу з
гнобителями піднялися не тільки кріпаки, а й козаки надвірної сотні Харлінського. Коли влітку 1768 року до Бишева прибув сподвижник Максима Залізняка Іван Бондаренко, його радо вітали усі бишівці, а надвірні козаки приєдналися до загону народних месників і допомогли розправитися з тими, хто знущався над селянами. Повстанці вбили кількох орендарів, шляхтичів та ксьондза. З Бишева загін повстанців, поповнений селянами і козаками, рушив на Рожів, Андріївку, а потім на Макарів. Пам'ять про Бондаренка довго жила серед мешканців села. Відома народна пісня про Бондаренка, що дійшла до нашого часу, записана в 1935 році саме в Вишеві. 1768 року тут побував також інший гайдамацький ватажок - Савка Плиханенко.
У І775 році Бишів став містечком, в якому регулярно збиралися ярмарки. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Бишів був включений до Київського намісництва, а з 1796 року-Київської губернії. Хазяйнування Харлінських в містечку тривало до 1843 року, коли маєток за борги був проданий з публічних торгів. Нова власниця бишівських кріпаків - княгиня Сесілія Радзівілл - визискувала їх не менше ніж її попередник» Десь менше як за десять років їй удалося, користуючись дармовою працею закріпаченого селянства, зібрати немалий капітал - 70 тис. крб. сріблом, які вона, помираючи, заповіла використати на будівництво кам'яного латинського костьолу і шпиталю для католиків, хоч в цей час в містечку проживало лише 43 католики, з загальної кількості населення 2902 чоловік.
У другій чверті XIX ст. в Вишеві виникають перші невеликі підприємства. 1825 року відкрито винокурний завод, а в 1845 році тут уже діяли цукровий і шкіряний заводи.
Становище селян, як і раніше, залишалося тяжким. Управитель маєтку Чубинський грубо порушував інвентарні правила 1847 року, які обмежували повинності на поміщика, жорстоко поводився з кріпаками, гнав їх на панщину за 50 км від Бишева, не зараховуючи днів, витрачених на перехід, відбирав у них наділи.
Непосильним тягарем лягли на селян і викупні платежі після реформи 1861 року. Згідно з уставною грамотою, право на землю діставали 256 дворів (55 з тяглом, 192 піших і 9 городників), в яких налічувалося 786 ревізьких душ. За 2586 десятин землі, що виділялася селянам, було начислено 3312 крб. 23 коп. оброку, капіталізація цієї суми склала 55 203 крб. 83 коп. Таких грошей у селян не було, тому держава виплатила цю суму поміщикам, селяни ж повинні були повертати банку протягом 49 років щорічно по 3312 крб. 23 коп. Пізніше селяни Бишева викупили ще 258 десятин 234 сажені землі, за яку було начислено 4740 крб. 83 коп. На погашення одержаної позики треба було виплачувати щорічно (теж протягом 49 років) 284 крб. 45 коп. Таким чином викупний платіж зріс до 3596 крб. 68 коп. За уставною грамотою селяни не могли випасати худобу на землі поміщика, не мали права ловити рибу та користуватися лісом, який поміщик залишив за собою.
У другій половині XIX ст. Бишів став волосним центром, йому підпорядковувались 2 містечка, 15 сіл і 22 хутори. Поступово він розростався і став не лише адміністративним, а й економічним центром волості. В 1900 році тут налічувалось 2 водяні і 1 вітряний млини, 5 кузень, 25 різних лавок.
Наприкінці XIX ст. бишівські селяни ще більше терпіли від малоземелля, злидні панували майже в кожній родині. Із 4777 десятин земельного фонду селянам належало тільки 2947 десятин, тобто менше десятини на члена сім'ї (у Вишеві тоді проживало 3604 чоловіка), в той час як поміщики володіли 1728, церква - 83 десятинами землі.
Соціальні суперечності з кожним роком посилювалися, незадоволення бідноти зростало. Піднесення робітничого руху й поява перших соціал-демократичних організацій у країні в 90-х роках XIX ст. сприяли розгортанню класової боротьби і в Вишеві. Велику революційну роботу серед своїх земляків проводив уродженець містечка робітник Київського заводу Південно-російського товариства (нині «Ленінська кузня») К. С. Польченко.
Відносини між поміщицькою економією і біднотою села особливо загострилися в останні роки XIX ст., коли орендарем маєтку став Зіхман. Найбільші суперечки виникали з-за прогону худоби через поруб в урочищі Костяжі, до якого щільно прилягали селянські наділи. Здавна селяни випасали худобу на своїх толоках, гонили її через поруб до водопою. Орендар заборонив пускати худобу на територію порубу, а коли його слуги заставали її там, селянам доводилось платити по 1-2 крб. штрафу на користь економії. 24 травня 1893 року волосний старшина разом з слугами Зіхмана захопили 50 голів селянської худоби, але


Бишів