Димер

Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче

Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ

Пошук від

Димер

Сторінка 4 з 6

бригада Ю. Д. Якубчика в 1940 році зібрала врожай зернових у середньому по 22,5 цнт з гектара, в т. ч. по 22 цнт жита, 23 цнт пшениці, 27 цнт ячменю, 33 цнт проса, 16,5 цнт гречки. Ланка Л. К. МажарсьКої одержала на площі 5 га по 450 цнт картоплі з гектара. Колгосп завоював право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1941 року. З промислових підприємств у селі діяв райпромкомбінат.

Дальшого розвитку у Димері набули охорона здоров'я, освіта й культура. У 1940 році районна лікарня мала 35 ліжок. Медичну допомогу населенню подавали 7 лікарів і 12 працівників середнього медперсоналу. В 1937 році відбувся перший випуск Димерської середньої школи, створеної на базі семирічної. До послуг димерців був районний клуб з стаціонарною кіноустановкою. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності.
З початком Великої Вітчизняної війни трудящі Димера піднялися на боротьбу проти ненависного ворога. Більшість чоловіків пішла на фронт, а решта жителів працювала на спорудженні укріплень першого рубежу оборони Києва.
25 серпня 1941 року у Димер вдерлися німецько-фашистські загарбники. Окупанти жорстоко розправлялися з радянськими людьми. Від рук ворога загинуло понад 70 димерців, серед них - передовики праці П. М. Стукаленко, І. Хоменко, М. Якубчик, Г. П. Провотар, М. Ф. Ковшун, М. П. Ярмолаєв. У лютому 1942 року за слухання радіопередач з Москви та поширення серед населення правди про становище на фронті фашисти розстріляли членів бойової підпільної групи Гопкала, Прищепу, Малашка, Давиденка, Майсюру, Новодворського, Пателепня, Шевченка та інших.
Але терором гітлерівці не залякали трудящих. Ще напередодні окупації району Димерський райком партії виділив кілька комуністів для організації партизанської боротьби в тилу ворога. Серед них були О. М. Заїкін та О. В. Левковський. З перших днів окупації під їх керівництвом був створений партизанський загін «Перемога», що складався з 35 бійців. Він базувався у Димерському лісі. Головним завданням загону було збирання розвідувальних даних для радянського командування про рух і розташування німецько-фашистських військ. 12 вересня 1941 року фашистам вдалося вистежити й оточити загін. У жорстокому бою багато народних месників загинуло.
З травня до листопада 1943 року в цьому районі діяв Димерський партизанський загін, командиром якого був А. Ф. Мошко, комісаром - Школенко, начальником штабу - А. Ф. бмець. Партизани знищували живу силу противника і лінії телефонно-телеграфного зв'язку, проводили роз'яснювальну роботу серед населення. З жовтня 1943 року, коли цей загін встановив зв'язок з радянськими військами, бойові операції стали ще активнішими. Партизани переходили через лінію фронту й передавали відомості про розташування німецько-фашистських частин, а також допомагали в тилу ворога армійським розвідникам. Загін знищив 187 гітлерівських солдатів і офіцерів, 13 автомашин і бронемашин, 3 танкетки, 4903 метри лінії телефонно-телеграфного зв'язку, 2 пароми, лісозавод та ін. Партизанам всіляко допомагало місцеве населення, яке забезпечувало їх продуктами харчування, виконувало обов'язки зв'язкових і провідників. Наприкінці серпня 1943 року партизанський загін складався з 66 бійців. У 1943 році зв'язкова партизанів Г. П. Мошко разом з двома дітьми була по-звірячому страчена гестапівцями. У липні- серпні 1943 року в районі села діяло партизанське з'єднання на чолі з М. М. ТараНущенком3, а з середини жовтня - партизанський загін ім. МЮДу, яким командував Г. К. Голець. У загоні налічувалося понад 300 бійців.
З листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту перейшли в рішучий наступ і наступного дня визволили Димер. Неодноразові спроби ворога відновити становище успіху не мали. Населення з сльозами радості зустріло своїх визволителів. 8 листопада відбувся урочистий мітинг. На ньому виступила знатна ланкова Л. К. Мажарська, яка протягом всієї окупації свято зберігала одержаний ланкою за трудові подвиги перехідний Червоний прапор.
Німецько-фашистські загарбники заподіяли величезної шкоди господарству Димера. Колгосп був повністю пограбований: господарські приміщення знищені, худоба і сільськогосподарський реманент вивезені до Німеччини. Фашисти зруйнували райпромкомбінат, приміщення лікарні й клубу. Відступаючи під ударами Червоної Армії, вони замінували орні землі і лісові масиви. Для знешкодження ворожих мін у селі було створено команду добровольців-мінерів, до якої включився молодший лейтенант М. Ю. Червоний, що приїхав додому у відпустку після поранення. Протягом місяця він знешкодив на 65 га орної землі 2385 мін.
Одразу ж після визволення Димера відновили діяльність місцеві партійні та радянські органи. Розгорнулася відбудова колгоспного господарства. Вже наприкінці 1943 року почала діяти Димерська MTС.
Під керівництвом комуністів колгоспники успішно відбудовували господарство. В

Дивиться також інші населені пункти цього району:

{module…</div>">Нижча Дубечня

{…</div>">Микільська Борщагівка

{/di…</div>">Вишневе

Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Димер

Димер