Димер

Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче

Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ

Пошук від

Димер

Сторінка 2 з 6

самим польським магнатам, а також російським поміщикам. Згідно з інвентарем 1826 року, селяни розподілялися на тяглих та піших, які Мали орну землю або володіли лише садибою. Тяглі та піші селяни першої категорії були повинні відробляти на користь орендаря 108 днів панщини на рік, а піші другої категорії - 56 днів. Крім того, селяни мали сплачувати йому грошовий і натуральний чинші, а також косити сіно, заготовляти Дрова, прясти і ткати.

В середині XIX ст. у Димері налічувалося 440 державних селян. Тут діяли ґуральня, невеликий скляний завод, 4 водяні млини. У 1846 році державні селяни були переведені на оброк, але це не поліпшило їх становища. Під час проведення нової люстрації у червні - вересні 1860 року в містечку відбулося заворушення селян. Вони двічі збиралися на сільські сходи, вимагаючи збільшення їм земельних наділів.
Селянські заворушення в Димері не вщухали і напередодні та під час реформи 1861 року. Так, у червні цього року селяни відмовилися виконувати повинності. Проводячи поземельний устрій державних селян України згідно з царськими указами 1866-1867 pp., уряд залишив за казною всі найкращі землі. 551 селянин Димера одержав у користування 2456 десятин, з яких половину становили непридатні землі. За цю землю вони мали сплачувати державі щорічно по 1154 крб. 40 коп. У післяреформений період відбувався процес класового розшарування селянства. У 1872 році в містечку налічувалося 343 селянини, які мали від 0,3 до 8 десятин землі. В той же час 27 заможних селян володіли понад 20 десятинами кожний.
На початку XX ст. Димер значно зріс. У містечку діяв ряд промислових підприємств: завод для виготовлення білил і цегельний, 7 кузень, кілька млинів. Димер був також значним торговим осередком. Тут 4 рази на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень - базари. За містечком рахувалося 15 440 десятин землі, з якої 12 378 десятин належало казні й лише 3007 десятин - селянам. Якщо у 1866 році населення містечка становило 1722 чоловіка, то у 1900 році його кількість зросла до 3273 чоловік.
Велику роль у розвитку класової свідомості трудящого селянства Димера відіграла революційна робота, яку проводили соціал-демократичні організації Києва. Під час революції 1905-1907 рр. у містечку та навколишніх селах розповсюджувались прокламації та інша нелегальна соціал-демократична література, відбувалися збори й масовки. У 1908 році тут мали місце селянські заворушення.
Злидні й малоземелля продовжували лишатися невід'ємними супутниками життя селян Димера. У 1912 році в містечку налічувалося 474 господарства, з яких 12 зовсім не мали землі, 374 були бідняцько-середняцькими і мали до 5 десятин землі, 85 - порядкували на 5-10 десятинах і лише 3 - мали понад 10 десятин.
Забезпеченість бідняцько-середняцьких господарств худобою була також низькою. З їх числа 29 не мали зовсім худоби, а 17 мали лише коней.
Медичне обслуговування населення було недостатнім. На 15 тис. жителів Димер- ської волості існувала лікарня, де працювали лікар, 2 фельдшери і акушерка. Переважна більшість населення не мала можливості здобути освіту. В Димері з 1842 року діяло сільське однокласне училище, яке на початку XX ст. стало двокласним. У ньому навчалося 70 дітей і працював один учитель. У містечку народився відомий історик, архівіст і палеограф І. М. Каманін (1850-1921).
Трудящі Димера палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і ленінський Декрет про землю, який відкрив їм шлях до здійснення своїх одвічних мрій. У середині лютого. 1918 року в містечку було встановлено владу Рад. Але на початку березня його окупували німецькі загарбники. Населення Димера і навколишніх сіл піднялося на боротьбу проти окупантів. У серпні
1918 року в районі містечка спалахнуло повстання. Організаторами його були більшовики Киева. У повстанні взяли участь селяни Димера, Демидова та Коза- ровичів. 20 серпня повстанці підійшли до Димера, де стояли загони державної варти і кайзерівських військ. Німецький комендант оголосив містечко і всю навколишню місцевість у стані облоги. Сюди прибуло ще 450 німецьких солдатів. Зосередивши великі сили, ворог придушив повстання, а селян примусили сплатити велику контрибуцію.
Після краху німецької окупації у грудні 1918 року владу в Димері захопила петлюрівська Директорія. У лютому 1919 року радянські війська вигнали петлюрівців з Димера. Відразу ж почала діяти Рада, виконком якої очолив Л. О. Трухан. У Димері в цей час було кілька комуністів. Вони входили до складу кущової партійної організації, що містилася в Козаровичах. Радянське будівництво здійснювалося в складних умовах боротьби проти куркульського бандитизму. У травні 1919 року в Димері з місцевого населення створили загін, який успішно боровся з куркульськими бандами. Значну допомогу місцевим

Дивиться також інші населені пункти цього району:

{module…</div>">Нижча Дубечня

{…</div>">Микільська Борщагівка

{/di…</div>">Вишневе

Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Димер

Димер