Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Великих збитків завдали окупанти селищу. Вони повністю зруйнували Головні майстерні, цегельний завод, торфопідприємство. Під керівництвом партійної організації, селищної Ради трудящі Ірпеня відразу приступили до відбудови залізничного господарства, мостів через річки Ірпінь та Бучу, а в березні 1944 року - Головних майстерень. У 1944 році видав 2,5 млн. штук цегли для відбудови Києва цегельний завод. Наприкінці 1946 року підприємство було реконструйовано, вступив до ладу черепичний цех, впроваджено штучне сушіння цегли, що більш як втричі підвищило її випуск.
З 1947 року розгорнулося освоєння Ірпінської заплави загальною площею 8,2 тис. га, споруджувалася інженерно-меліоративна система, яка стала до ладу в 1952 році. В 1947 році в Ірпені почала працювати 4 київська експедиція «Лісопроект», а через чотири роки - Управління лісовпорядчими експедиціями України, яке вело роботи по захисту й збереженню лісів.
Відбудовувалися й почали працювати лікувально-оздоровчі заклади. Майже зразу після визволення відновили роботу лікарня, амбулаторія. В 1944 році в приміщеннях колишньої «Білої» дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промисловості. У цьому ж році розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників.
За роки післявоєнних п'ятирічок швидкими темпами зростали підприємства. В 1952 році в Головних майстернях введено в дію сталеплавильний цех. На кінець п'ятої п'ятирічки випуск валової продукції в порівнянні з 1940 роком збільшився в два рази. Підприємство освоїло виробництво нових машин, зокрема універсального торфоескалатора на гусеничному ходу. В лютому 1957 року майстерні було реорганізовано у машинобудівний завод «Ірпіньмашторф». Валова продукція підприємства в 1958 році збільшилася проти 1955-го в 1,7 раза.
В роки семирічки завод було реконструйовано. Побудовано слюсарно-складальний цех, компресорне відділення, електричну підстанцію. В 1964 році на міжнародній виставці в Москві демонструвався новий зразок меліоративного екскаватора ЕМ-1. Ця машина була удостоєна диплома II ступеня. Семирічний план завод перевиконав, випуск продукції збільшився у 2,4 раза, а продуктивність праці зросла на 57 процентів.
За успіхи в розвитку машинобудування для торф'яної промисловості в 1966 році 7 трудівників заводу було нагороджено орденами і медалями, в т. ч. майстра О. С. Лосева - орденом Трудового Червоного Прапора. Значних досягнень добився колектив підприємства в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня. В порівнянні з останнім роком семирічки на 22 проц. збільшено випуск продукції. В ювілейному 1967 році випущено 150 різних екскаваторів і розстильних машин. Продукція заводу завоювала хорошу славу не тільки в Радянському Союзі, а й за рубежем, зокрема в Угорщині, НДР.
Протягом восьмої п'ятирічки випуск машин на підприємстві зріс більш як на 50 проц., а продуктивність праці - на42,Зпроц. Комуністи, яких на початку 1970 року було 120, очолили на заводі рух за комуністичну працю. Першими ударниками комуністичної праці стали члени КПРС В. О. Навроцький, М. А. Касян і Є. П. Михайлов. На 1970 рік цього звання удостоєно близько 200 машинобудівників. 110 комсомольців підприємства - передовики змагання, активісти громадсько-політичного життя.
Весь час нарощував потужність цегельний завод. У 1957 році тут замість кільцевих печей побудовано тунельні продуктивністю близько 100 тис. штук цегли на добу. 1964 року завод реорганізовано в Бучанське заводоуправління будівельних матеріалів. На кінець семирічки воно стало одним з найбільших серед підприємств тресту і в 1967 році виготовило 63 млн. штук цегли та 2,6 млн. штук черепиці. У липні 1966 року за виробничі досягнення групу передовиків відзначено урядовими нагородами. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно слюсаря П. Д. Суського.
У 1955 році в селищі утворено Ірпінське заводоуправління цегельно-черепичних заводів, яке через два роки, освоївши проектну потужність, виготовило 78 млн. штук цегли. У 1964 році підприємство почало випускати вироби з полістиролу, поліетилену і пінопласту. Йому присвоєно звання колективу комуністичної праці. У березні 1966 року заводоуправління перетворено на комбінат стінових матеріалів і будпластмас. За високі трудові успіхи у виконанні завдань семирічки 28 липня 1966 року 15 передовиків комбінату нагороджено орденами і медалями, серед них - І. В. Соломаху - орденом Леніна, О. Г. Кізлат і О. С. Ткаченко - орденом Трудового Червоного Прапора. Урядові нагороди ще більше окрилили колектив підприємства. У соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня комбінату вручено на вічне зберігання пам'ятний Червоний прапор Київського обкому
Ірпінь
Сторінка 5 з 7
жителів билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, визволяючи від ворога свою Батьківщину. Багато з них допомагали європейським народам вести боротьбу проти гітлерівців. Л. В. Доб'є під час словацького повстання восени 1944 року командував ротою Чехословацької партизанської бригади, Ф. П. Якубенко взимку 1945 року був одним з керівників повстання військовополонених на кораблі «Норд» у Норвегії. З 1947 року розгорнулося освоєння Ірпінської заплави загальною площею 8,2 тис. га, споруджувалася інженерно-меліоративна система, яка стала до ладу в 1952 році. В 1947 році в Ірпені почала працювати 4 київська експедиція «Лісопроект», а через чотири роки - Управління лісовпорядчими експедиціями України, яке вело роботи по захисту й збереженню лісів.
Відбудовувалися й почали працювати лікувально-оздоровчі заклади. Майже зразу після визволення відновили роботу лікарня, амбулаторія. В 1944 році в приміщеннях колишньої «Білої» дачі відкрито будинок відпочинку профспілки працівників шкіряної промисловості. У цьому ж році розпочалися заняття в середній школі. Діяв клуб залізничників.
За роки післявоєнних п'ятирічок швидкими темпами зростали підприємства. В 1952 році в Головних майстернях введено в дію сталеплавильний цех. На кінець п'ятої п'ятирічки випуск валової продукції в порівнянні з 1940 роком збільшився в два рази. Підприємство освоїло виробництво нових машин, зокрема універсального торфоескалатора на гусеничному ходу. В лютому 1957 року майстерні було реорганізовано у машинобудівний завод «Ірпіньмашторф». Валова продукція підприємства в 1958 році збільшилася проти 1955-го в 1,7 раза.
В роки семирічки завод було реконструйовано. Побудовано слюсарно-складальний цех, компресорне відділення, електричну підстанцію. В 1964 році на міжнародній виставці в Москві демонструвався новий зразок меліоративного екскаватора ЕМ-1. Ця машина була удостоєна диплома II ступеня. Семирічний план завод перевиконав, випуск продукції збільшився у 2,4 раза, а продуктивність праці зросла на 57 процентів.
За успіхи в розвитку машинобудування для торф'яної промисловості в 1966 році 7 трудівників заводу було нагороджено орденами і медалями, в т. ч. майстра О. С. Лосева - орденом Трудового Червоного Прапора. Значних досягнень добився колектив підприємства в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня. В порівнянні з останнім роком семирічки на 22 проц. збільшено випуск продукції. В ювілейному 1967 році випущено 150 різних екскаваторів і розстильних машин. Продукція заводу завоювала хорошу славу не тільки в Радянському Союзі, а й за рубежем, зокрема в Угорщині, НДР.
Протягом восьмої п'ятирічки випуск машин на підприємстві зріс більш як на 50 проц., а продуктивність праці - на42,Зпроц. Комуністи, яких на початку 1970 року було 120, очолили на заводі рух за комуністичну працю. Першими ударниками комуністичної праці стали члени КПРС В. О. Навроцький, М. А. Касян і Є. П. Михайлов. На 1970 рік цього звання удостоєно близько 200 машинобудівників. 110 комсомольців підприємства - передовики змагання, активісти громадсько-політичного життя.
Весь час нарощував потужність цегельний завод. У 1957 році тут замість кільцевих печей побудовано тунельні продуктивністю близько 100 тис. штук цегли на добу. 1964 року завод реорганізовано в Бучанське заводоуправління будівельних матеріалів. На кінець семирічки воно стало одним з найбільших серед підприємств тресту і в 1967 році виготовило 63 млн. штук цегли та 2,6 млн. штук черепиці. У липні 1966 року за виробничі досягнення групу передовиків відзначено урядовими нагородами. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно слюсаря П. Д. Суського.
У 1955 році в селищі утворено Ірпінське заводоуправління цегельно-черепичних заводів, яке через два роки, освоївши проектну потужність, виготовило 78 млн. штук цегли. У 1964 році підприємство почало випускати вироби з полістиролу, поліетилену і пінопласту. Йому присвоєно звання колективу комуністичної праці. У березні 1966 року заводоуправління перетворено на комбінат стінових матеріалів і будпластмас. За високі трудові успіхи у виконанні завдань семирічки 28 липня 1966 року 15 передовиків комбінату нагороджено орденами і медалями, серед них - І. В. Соломаху - орденом Леніна, О. Г. Кізлат і О. С. Ткаченко - орденом Трудового Червоного Прапора. Урядові нагороди ще більше окрилили колектив підприємства. У соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня комбінату вручено на вічне зберігання пам'ятний Червоний прапор Київського обкому