Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незабаром селище стало ареною нових боїв. У травні Ірпінь захопили білоноляки. По річці від залізничного моста й до села Горенки 4,5 тис. бійців 44-ї і 58-ї стрілецьких дивізій 12-ї армії мужньо стримували великі сили ворога, що рвалися на Київ. 15 червня частини 25-ї Чапаєвської дивізії визволили селище від білополяків.
Внаслідок жорстоких боїв селище і станція зазнали великих руйнувань, мости , і багато будинків було спалено. Партійний осередок та ревком мобілізували людей на відбудову станції, залізничного моста через річку Ірпінь. У серпні почали працювати залізниця, телеграф, пошта. Тоді ж створено партійний комітет, який об'єднав комуністів Ірпінської і Ворзельської волостей, спрямувавши їх діяльність на мобілізацію трудящих для боротьби з бандитизмом та зміцнення Радянської влади. 25 липня в с. Яблунці комітет створив комнезам. У серпні виникла й комсомольська організація, в якій налічувалося ЗО чоловік. Вона допомагала партійному комітету і ревкому в охороні залізниці, лісу та лісорозробок, проведенні культурно-масової роботи. Багато молоді пішло добровольцями на боротьбу проти білополяків і Врангеля. Партком, органи місцевої влади розгорнули роботу по відбудові господарства. До кінця 1920 року в селищі вже діяли лісо- і торфорозробки, млин та кустарні підприємства. Влітку 1925 року почав видавати продукцію цегельний завод, на якому працювало до 120 чоловік.
На початку 20-х років в Ірпені створюються сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що вирощували овочі, фрукти, та об'єднання кустарів. У 1920-1922 pp. діяли артілі «Ірпінська» та «Незаможник». У 1922 році виникає Ірпінське товариство сільськогосподарського промислу. Воно здійснювало посередницькі операції своїх членів щодо переробки сільськогосподарської продукції, фінансування. Товариство поширювало свою діяльність на Гостомельську, Бородянську та Макарівську волості.
1924 року організовується споживча кооперація, до якої спочатку входило 200 пайовиків. Вони боролися з спекулянтами, які тримали в своїх руках торгівлю і встановлювали високі ціни на товари та продукти. Через два роки споживча кооперація мала власні кошти на суму 3 тис. крб.8 Вона відкрила три магазини, хлібопекарню продуктивністю ЗО-40 пудів на добу; а на початку 1925 року – бетонну майстерню «Ірпіньбет», де ЗО робітників виготовляли круги для колодязів, черепицю та пустотілу цеглу.
У зв'язку з ліквідацією волостей у 1923 році Ірпінь увійшов до Гостомельського району Київської губернії. У селищі було 415 будинків і проживало 1279 чоловік. З серпня 1920 року почала діяти лікарня. Через чотири роки в ній працювало 4 лікарі і 10 працівників середнього медперсоналу. Функціонували також амбулаторія і аптека.
Швидко налагоджувалася робота навчальних закладів. Ще 29 серпня 1920 року шкільний відділ Ірпінського ревкому провів з'їзд учителів, де обговорювалося питання підготовки до навчального року і створення трудових шкіл. Київський повітревком надіслав до селища два вчителі. Було створено 3 початкові школи. У 1924 році діяли трудова семирічна і початкова школи, в яких навчалося близько 300 дітей. З 1920 по 1922 рік в Ірпені працювали курси грамоти для дорослих.
Центром культурно-масової роботи був клуб, де працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми тощо. В розгортанні політичної агітації та в проведенні культурно-масових заходів активну допомогу подавали червоноармійці 25-ї Чапаєвської дивізії. Політпрацівники виступали з доповідями, організовували агітконцерти. Наприкінці 1920 року відкрито бібліотеку.
1925 року відбудова господарства завершилася. В 1929 році в Ірпені проживало 2508 чоловік населення, в т. ч. робітників - 466, службовців - 210, кустарів - 56, колгоспників - ЗО, осіб вільних професій - 28, інших (крамарів, домовласників) - 970. У 1930 році в селищі залишилося 153 десятини орної землі, тому сільгоспартілі «Незаможник» та «Ірпінська» припинили своє існування. їх угіддя відійшли до лісництва.
Реконструювалися старі, ставали до ладу нові підприємства. 1928 року на цегельному заводі побудували 28-камерну кільцеву піч, механізували формовку цегли. Підприємство виробляло за сезон 10 млн. штук цегли. Через десять років відбулася нова реконструкція: споруджено 83 калориферні сушарки, розширено піч, у результаті чого завод почав працювати цілорічно і вдвічі збільшив випуск продукції, а в 1940 році виробив уже 32 млн. штук цегли. У 1929 році діяли: каніфольний завод, промислова артіль «Крок вперед», яка щорічно виробляла на 6-7 тис. крб. взуття. Понад 30 робітників працювали на лісопилці. На околиці Ірпеня ще в 1928 році почалося будівництво Бучанського торфопідприємства, а через рік - Ірпінського навчально-виробничого комбінату «Укрторфооб'єднання». Він мав відіграти велику роль у створенні технічної бази для торфопідприємств
Ірпінь
Сторінка 3 з 7
на подання допомоги фронту, відбудову колійного господарства. На початку квітня було проведено тиждень транспорту. Вечорами в клубі виступали агітбригади, лектори з Києва.Незабаром селище стало ареною нових боїв. У травні Ірпінь захопили білоноляки. По річці від залізничного моста й до села Горенки 4,5 тис. бійців 44-ї і 58-ї стрілецьких дивізій 12-ї армії мужньо стримували великі сили ворога, що рвалися на Київ. 15 червня частини 25-ї Чапаєвської дивізії визволили селище від білополяків.
На початку 20-х років в Ірпені створюються сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що вирощували овочі, фрукти, та об'єднання кустарів. У 1920-1922 pp. діяли артілі «Ірпінська» та «Незаможник». У 1922 році виникає Ірпінське товариство сільськогосподарського промислу. Воно здійснювало посередницькі операції своїх членів щодо переробки сільськогосподарської продукції, фінансування. Товариство поширювало свою діяльність на Гостомельську, Бородянську та Макарівську волості.
1924 року організовується споживча кооперація, до якої спочатку входило 200 пайовиків. Вони боролися з спекулянтами, які тримали в своїх руках торгівлю і встановлювали високі ціни на товари та продукти. Через два роки споживча кооперація мала власні кошти на суму 3 тис. крб.8 Вона відкрила три магазини, хлібопекарню продуктивністю ЗО-40 пудів на добу; а на початку 1925 року – бетонну майстерню «Ірпіньбет», де ЗО робітників виготовляли круги для колодязів, черепицю та пустотілу цеглу.
У зв'язку з ліквідацією волостей у 1923 році Ірпінь увійшов до Гостомельського району Київської губернії. У селищі було 415 будинків і проживало 1279 чоловік. З серпня 1920 року почала діяти лікарня. Через чотири роки в ній працювало 4 лікарі і 10 працівників середнього медперсоналу. Функціонували також амбулаторія і аптека.
Швидко налагоджувалася робота навчальних закладів. Ще 29 серпня 1920 року шкільний відділ Ірпінського ревкому провів з'їзд учителів, де обговорювалося питання підготовки до навчального року і створення трудових шкіл. Київський повітревком надіслав до селища два вчителі. Було створено 3 початкові школи. У 1924 році діяли трудова семирічна і початкова школи, в яких навчалося близько 300 дітей. З 1920 по 1922 рік в Ірпені працювали курси грамоти для дорослих.
Центром культурно-масової роботи був клуб, де працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми тощо. В розгортанні політичної агітації та в проведенні культурно-масових заходів активну допомогу подавали червоноармійці 25-ї Чапаєвської дивізії. Політпрацівники виступали з доповідями, організовували агітконцерти. Наприкінці 1920 року відкрито бібліотеку.
1925 року відбудова господарства завершилася. В 1929 році в Ірпені проживало 2508 чоловік населення, в т. ч. робітників - 466, службовців - 210, кустарів - 56, колгоспників - ЗО, осіб вільних професій - 28, інших (крамарів, домовласників) - 970. У 1930 році в селищі залишилося 153 десятини орної землі, тому сільгоспартілі «Незаможник» та «Ірпінська» припинили своє існування. їх угіддя відійшли до лісництва.
Реконструювалися старі, ставали до ладу нові підприємства. 1928 року на цегельному заводі побудували 28-камерну кільцеву піч, механізували формовку цегли. Підприємство виробляло за сезон 10 млн. штук цегли. Через десять років відбулася нова реконструкція: споруджено 83 калориферні сушарки, розширено піч, у результаті чого завод почав працювати цілорічно і вдвічі збільшив випуск продукції, а в 1940 році виробив уже 32 млн. штук цегли. У 1929 році діяли: каніфольний завод, промислова артіль «Крок вперед», яка щорічно виробляла на 6-7 тис. крб. взуття. Понад 30 робітників працювали на лісопилці. На околиці Ірпеня ще в 1928 році почалося будівництво Бучанського торфопідприємства, а через рік - Ірпінського навчально-виробничого комбінату «Укрторфооб'єднання». Він мав відіграти велику роль у створенні технічної бази для торфопідприємств