Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
До 14-ї річниці Великого Жовтня стала до ладу невелика електростанція, у наступному році сюди перевели з Києва локомобільну базу «Укрторфотресту».
У роки соціалістичної перебудови господарства в Ірпені значна увага приділялася охороні здоров'я трудящих. У лікарні та залізничній амбулаторії працювало 8 лікарів і 12 медпрацівників з середньою спеціальною освітою, діяла аптека. Чудова природа: хвойні і мішані ліси, річка - все це створювало сприятливі умови для оздоровлення трудящих та їх дітей. Уже в 1930 році в приміщеннях колишніх приватних дач - «Блакитної», «Білої» - відкрили будинки відпочинку. 3 5 квітня Ірпінь стає дачним селищем. У піонерських таборах улітку щороку загартовували своє здоров'я 6-8 тис. дітей.
Крок вперед зроблено в галузі народної освіти. У залізничній семирічній школі в 1930 році навчалося 300 учнів і працювало 20 учителів. У 1934 році її було перетворено на десятирічну. Кількість учнів у 1940/41 навчальному році тут досягла 700 дітей, а вчителів - до 40. З 1929 по 1932 рік при навчально-виробничому комбінаті існували школа ФЗН і технікум торф'яної промисловості, який потім реорганізовано в гірничо-паливний.
У клубі систематично демонструвалися кінофільми, працювали драматичний, хоровий, музичний та стрілецький гуртки. На колишній дачі київського фабриканта Чоколова в 1936 році створено Будинок творчості письменників України. Тут у 1938-1939 pp. відпочивали і працювали М. Т. Рильський, О. П. Довженко, К. Г. Паустовський, О. Т. Твардовський, М. В. Ісаковський, М. М. Ушаков, М. М. Асеев та багато інших письменників. На т. зв. ірпінських вечорах вони обговорювали свої твори, а також виступали у клубах, школах, бібліотеці. Довгий час тут жила видатна українська співачка народна артистка УРСР О. А. Петрусенко.
З кожним днем життя ставало кращим і заможнішим. Та 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Уже в перші дні понад 300 жителів селища вступили до лав Червоної Армії. Першими добровольцями були комуністи Головних майстерень на чолі з секретарем парторганізації Є. М. Бродським, 52 комсомольці-випускники середньої школи. Ірпінська партійна організація створила винищувальний батальйон з жителів, який виловлював ворожих диверсантів. Підрозділ батальйону з робітників Головних майстерень на чолі з інженером І. М. Авдієнком евакуйовував устаткування підприємств, а потім перейшов у розпорядження військкомату.
З середини липня і до 19 вересня біля селища та на першій лінії Київського укріпрайону, що проходила вздовж правого берега річки Ірпеня, точилися запеклі бої з ворогом, який рвався до Києва. Наступ гітлерівців стримували частини 23-ї мотострілецької дивізії, ополченці. На залізниці тяжкі бої вели воїни бронепоїзда № 56 під командуванням капітана П. К. Іщенка та бронепоїзда залізничників Києва, комісаром, а потім командиром якого був С. П. Голованьов - секретар парткому Київського залізничного вузла. Лише 24 серпня після жорстоких боїв гітлерівцям вдалося захопити селище. Біля залізничного моста на смерть стояли бійці 56-го полку 4-ї дивізії HKBС, героїчно билися також курсанти Київського артилерійського училища.
Окупувавши Ірпінь, гітлерівці грабували підприємства, склади, магазини, вивозили до Німеччини молодь, розправлялися з активістами. Населення селища піднялося на боротьбу з ненависним ворогом. Уже в 1942 році в Ірпені діяла підпільна партійна група, організована Києво-Святошинським райкомом партії на чолі з секретарем В. Ф. Малишкіним. На торфорозробках біля селища працював член Київського основного підпільного міськкому партії Ф. Д. Зубков, який підтримував зв'язки з підпільними групами та партизанами, що базувалися в місцевих лісах. Влітку 1943 року тут діяв партизанський загін ім. Леніна, яким командував П. Й. Перевертун. Секретарі Києво-Святошинського підпільного райкому комсомолу А. П. Смирнов і В. М. Камінська організували в Ірпені явочні квартири, підібрали людей для зв'язку з партизанами, здійснювали керівництво комсомоль- цями-підпільниками. У серпні 1943 року В. М. Камінська загинула, виконуючи бойове завдання.
На боротьбу з ворогом ставали навіть діти. Так, піонери середньої школи Володя Козир і Толя Хлистунов були партизанськими зв'язківцями. В листопаді 1943 року під час виконання завдання вони потрапили до рук гітлерівців і були закатовані, їх посмертно нагороджено медаллю «За відвагу». Партизанські дії навколо Ірпеня сприяли успіхам радянських військ, що оволоділи столицею Радянської України. Партизани провели розвідку сил ворога, захопили мости через річки.
6 листопада 1943 року селище визволили частини 74-ї Червонопрапорної дивізії 38-ї армії 1-го Українського фронту. У боях за Ірпінь полягло 172 радянські воїни. Їх поховано в трьох братських могилах. Понад 500 місцевих
Ірпінь
Сторінка 4 з 7
України, підготовці для них кадрів. У 1931 році здано в експлуатацію навчально-виробничі майстерні. Тут велася експериментальна робота, а згодом і виготовлялися торфодобувні машини. В 1938 році підприємство перейменовано в Головні майстерні «Укрторфотресту». У роки соціалістичної перебудови господарства в Ірпені значна увага приділялася охороні здоров'я трудящих. У лікарні та залізничній амбулаторії працювало 8 лікарів і 12 медпрацівників з середньою спеціальною освітою, діяла аптека. Чудова природа: хвойні і мішані ліси, річка - все це створювало сприятливі умови для оздоровлення трудящих та їх дітей. Уже в 1930 році в приміщеннях колишніх приватних дач - «Блакитної», «Білої» - відкрили будинки відпочинку. 3 5 квітня Ірпінь стає дачним селищем. У піонерських таборах улітку щороку загартовували своє здоров'я 6-8 тис. дітей.
Крок вперед зроблено в галузі народної освіти. У залізничній семирічній школі в 1930 році навчалося 300 учнів і працювало 20 учителів. У 1934 році її було перетворено на десятирічну. Кількість учнів у 1940/41 навчальному році тут досягла 700 дітей, а вчителів - до 40. З 1929 по 1932 рік при навчально-виробничому комбінаті існували школа ФЗН і технікум торф'яної промисловості, який потім реорганізовано в гірничо-паливний.
У клубі систематично демонструвалися кінофільми, працювали драматичний, хоровий, музичний та стрілецький гуртки. На колишній дачі київського фабриканта Чоколова в 1936 році створено Будинок творчості письменників України. Тут у 1938-1939 pp. відпочивали і працювали М. Т. Рильський, О. П. Довженко, К. Г. Паустовський, О. Т. Твардовський, М. В. Ісаковський, М. М. Ушаков, М. М. Асеев та багато інших письменників. На т. зв. ірпінських вечорах вони обговорювали свої твори, а також виступали у клубах, школах, бібліотеці. Довгий час тут жила видатна українська співачка народна артистка УРСР О. А. Петрусенко.
З кожним днем життя ставало кращим і заможнішим. Та 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Уже в перші дні понад 300 жителів селища вступили до лав Червоної Армії. Першими добровольцями були комуністи Головних майстерень на чолі з секретарем парторганізації Є. М. Бродським, 52 комсомольці-випускники середньої школи. Ірпінська партійна організація створила винищувальний батальйон з жителів, який виловлював ворожих диверсантів. Підрозділ батальйону з робітників Головних майстерень на чолі з інженером І. М. Авдієнком евакуйовував устаткування підприємств, а потім перейшов у розпорядження військкомату.
З середини липня і до 19 вересня біля селища та на першій лінії Київського укріпрайону, що проходила вздовж правого берега річки Ірпеня, точилися запеклі бої з ворогом, який рвався до Києва. Наступ гітлерівців стримували частини 23-ї мотострілецької дивізії, ополченці. На залізниці тяжкі бої вели воїни бронепоїзда № 56 під командуванням капітана П. К. Іщенка та бронепоїзда залізничників Києва, комісаром, а потім командиром якого був С. П. Голованьов - секретар парткому Київського залізничного вузла. Лише 24 серпня після жорстоких боїв гітлерівцям вдалося захопити селище. Біля залізничного моста на смерть стояли бійці 56-го полку 4-ї дивізії HKBС, героїчно билися також курсанти Київського артилерійського училища.
Окупувавши Ірпінь, гітлерівці грабували підприємства, склади, магазини, вивозили до Німеччини молодь, розправлялися з активістами. Населення селища піднялося на боротьбу з ненависним ворогом. Уже в 1942 році в Ірпені діяла підпільна партійна група, організована Києво-Святошинським райкомом партії на чолі з секретарем В. Ф. Малишкіним. На торфорозробках біля селища працював член Київського основного підпільного міськкому партії Ф. Д. Зубков, який підтримував зв'язки з підпільними групами та партизанами, що базувалися в місцевих лісах. Влітку 1943 року тут діяв партизанський загін ім. Леніна, яким командував П. Й. Перевертун. Секретарі Києво-Святошинського підпільного райкому комсомолу А. П. Смирнов і В. М. Камінська організували в Ірпені явочні квартири, підібрали людей для зв'язку з партизанами, здійснювали керівництво комсомоль- цями-підпільниками. У серпні 1943 року В. М. Камінська загинула, виконуючи бойове завдання.
На боротьбу з ворогом ставали навіть діти. Так, піонери середньої школи Володя Козир і Толя Хлистунов були партизанськими зв'язківцями. В листопаді 1943 року під час виконання завдання вони потрапили до рук гітлерівців і були закатовані, їх посмертно нагороджено медаллю «За відвагу». Партизанські дії навколо Ірпеня сприяли успіхам радянських військ, що оволоділи столицею Радянської України. Партизани провели розвідку сил ворога, захопили мости через річки.
6 листопада 1943 року селище визволили частини 74-ї Червонопрапорної дивізії 38-ї армії 1-го Українського фронту. У боях за Ірпінь полягло 172 радянські воїни. Їх поховано в трьох братських могилах. Понад 500 місцевих