Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Фастів

Сторінка 7 з 11
залізничних батальйонів. Радянським воїнам допомагали місцеві жителі. Вони будували оборонні укріплення, готували їжу, подавали допомогу пораненим. Незважаючи на бомбардування та артилерійський обстріл, залізничники формували поїзди, аж поки останній ешелон не залишив станції. Її начальник комуніст В. В. Бєлінський вживав оперативних заходів, щоб не перервати руху транспорту. До відправки останнього ешелону залишалися на бойовому посту секретар парткому вузла . В. Манько, складач поїздів комуніст Д. Я. Болтовець, телеграфістка К. І. Воронович.

Зустрівши стійкий опір, гітлерівці почали методичний артилерійський і мінометний обстріл позицій радянських військ. Протягом 14-15 липня вони кілька разів намагалися прорватися в місто з різних напрямків, але їх атаки були відбиті. В кровопролитних боях справжній героїзм виявили залізничні підрозділи під командуванням комісара О. Л. Галафєєва та старшого лейтенанта Л. П. Кривця, які загинули смертю хоробрих, і прикордонна комендатура 91-го прикордонного загону на чолі з комісаром Н. І. Таракановим. 18 липня ворог оточив Фастів і захопив вокзал, але бої тривали ще кілька днів. Тільки в ніч на 22 липня загін Я. Д. Малого залишив місто і двома бойовими групами прорвався крізь розташування гітлерівців.
Загарбавши Фастів, фашисти влаштували у медичній школі табір для військовополонених, у дитячому садку розмістили каральний загін. Вони методично винищували населення. Радянських людей групами по 20-ЗО чоловік розстрілювали в яру поблизу Фастова. Кількох чоловік повісили. За час окупації гітлерівці закатували 172 чоловіка і вивезли до Німеччини - 169.
Боротьба трудящих Фастова проти фашистських загарбників пов'язана з ім'ям безстрашного підпільника, комуніста з 1923 року, професора Київського медичного інституту П. М. Буйка. «Ім'я цього відважного радянського патріота, кращого представника нашої інтелігенції не забудеться ніколи»,- писав М. Калінін. З перших днів війни П. М. Буйко добровільно пішов на фронт. Він працював начальником санітарної служби дивізії. У вересні 1941 року попав в оточення і полон, з якого втік і влаштувався у Фастові приватним лікарем, а з лютого 1942 року - у фастівській лікарні. П. М. Буйко організував підпільну групу, до якої ввійшли 13 чоловік, зокрема місцеві лікарі Ф. Ф. Дербунов, О. П. Кулиненко та інші. Група була складовою частиною Томашівського підпілля. Вона мала тісний зв'язок з підпільними групами Дорогинки, Ярошівки та інших сіл, а в червні 1943 року встановила зв'язок з командуванням 4-го партизанського батальйону Київського з'єднання. В листопаді 1941 року почала активно діяти комсомольсько-молодіжна диверсійна група на Фастівському залізничному вузлі. Очолювали її О. Д. Чолох і Д. М. Сокіл. Підпільники переправляли в партизанський загін людей, постачали їм зброю, боєприпаси, медикаменти, проводили роз'яснювальну роботу серед населення. Тривалий час П. М. Буйко працював у медичній комісії біржі праці. Незважаючи на суворий контроль гестапо, ризикуючи життям, він врятував від фашистської каторги понад тисячу юнаків і дівчат. З їх числа тільки у 4-й партизанський батальйон вступили 60 чоловік. Одночасно П. М. Буйко в поліклініці та на квартирах лікував поранених партизанів, не раз бував у партизанському загоні. У червні 1943 року гестапо розкрило діяльність професора, але завдяки добре поставленій розвідці він уник арешту і, забравши медикаменти та цінні інструменти, разом з кількома лікарями прибув у 4-й батальйон Київського партизанського з'єднання. Партизани оточили його увагою і піклуванням. У жовтні 1943 року, йдучи на виконання чергового завдання (подати допомогу пораненим партизанам у с. Ярошівці), П. М. Буйко потрапив у німецьку засідку. Щоб допитати його, в Ярошівку спеціально приїжджали гестапівці з Києва. Але народний герой відмовився зробити будь-які зізнання. Ось у якому плані відбувалася розмова на допиті:
- Що ви робили в загоні? - Лікував поранених партизанів.
- Скільки вилікували? - Всіх, скільки було поранених.
- А де знаходяться партизани? - Під кожним кущем. Куди ви не підете, вони вас самі зустрінуть.
Нелюдські муки, звіряче катування - все витримав мужній комуніст. Коли напівживого П. М. Буйка кинули в сарай до заложників, ті пропонували йому втекти, але він відмовився: «Я знаю, що мене вб'ють, але коли втечу, то знищать вас усіх. Краще загину один». , 15 жовтня 1943 року фашисти спалили радянського вченого-патріота разом з заложниками В. Я. Шевченком, В. Ф. Нижником та Ф. С. Василенком у хаті партизана А. Т. Родини. П. М. Буйку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У боротьбі з ворогом віддали своє життя фастівські підпільники М. М. Стеценко, В. Г. Кривенко, В. М. Буянов та інші.
Після визволення Києва 6 листопада 1943 року, радянські війська, розвиваючи наступ, підійшли до Фастова. Німецький гарнізон у місті складався з полку піхоти, мав 64 зенітні гармати, дивізіон польової артилерії середнього калібру, 20 танків,


Фастів