Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Фастів

Сторінка 3 з 11
заарештував С. Палія, несправедливо звинувативши його у зносинах з прихильником шведського короля Карла XII магнатом Любомирським. С. Палія заслали до Сибіру. Фастів, Білу Церкву, Богуслав зайняли сердюки - козаки найманих піхотних полків Лівобережної України. 1 серпня 1704 року гетьманським універсалом було оголошено про усунення С. Палія з посади білоцерківського полковника і вручення полковницького уряду М. Омельченку. Тільки після розкриття зради Мазепи С. Палій повернувся на Україну і, незважаючи на похилий вік, взяв участь у розгромі шведів під Полтавою. Слава про С. Палія живе в пам'яті народній, про нього складено багато пісень, легенд і дум. Непримиренну боротьбу Палія проти польсько-шляхетського гніту оспівав Т. Г. Шевченко в поемі
«Чернець». Ще й зараз над Унавою є великий вал, який в народі звуть Палієвим. Археологи виявили тут залишки спалених дерев'яних споруд - колишнього козацького городка, а одна з околиць Фастова має назву Казнівки. За переказами, С. Палій страчував тут ворогів.
Під владою лівобережних гетьманів Фастів перебував до 1712 року - часу, коли після невдалого Прутського походу Петро І змушений був повернути правобережні землі Польщі. За умовами миру ці землі мали залишатись пусткою, а жителі-переселитися на Лівобережжя. Протягом 1712-1714 pp. жителі Фастова переселилися в район Василькова, який був у складі Російської держави. Містечко знову стало власністю католицьких епіскопів. Повернулися єзуїти і шляхта, але працювати не було кому. У Фастові, Чорногородці і селах, що належали до Фастова, не залишилося жодної людини. Щоб швидше заселити опустілі землі, польський уряд надавав переселенцям «слободи», звільняв їх від повинностей на 5 років. Протягом 1715-1730 pp. містечко знову заселилося. Але «слободи» кінчалися, і напіввільні поселенці ставали кріпаками. Біскупські управителі утримували драгун і з їх допомогою збирали з підлеглих податки, а іноді й захоплювали сусідні землі.
Життя трудящих містечка ставало дедалі тяжчим, нестерпнішим. Тому, коли в 50-х роках XVIII ст. на Правобережжі широко розгорнувся гайдамацький рух, міщани Фастова взяли в ньому активну участь. У 1750 році гайдамацький загін, очолюваний О. Письменним, захопив містечко і розгромив польську шляхту. З новою силою вибухнув гнів трудящого люду під час Коліївщини. Жителі Фастова підтримали народних ватажків М. Швачку та А. Журбу, які на чолі великого гайдамацького загону в 1768 році захопили Фастів і зробили його своєю головною квартирою. Сюди приводили на суд панів-шляхтичів, прикажчиків, єзуїтів. Повстанці зруйнували костьол і припинили діяльність єзуїтів. Заповітною мрією М. Швачки було взяти Білу Церкву, але для цього не вистачило ні людей, ні зброї.
Польські магнати, не маючи достатньо сил, щоб придушити повстання, звернулися до Катерини II по допомогу. Царський уряд, боячись вибуху антифеодального повстання на Лівобережній Україні, погодився послати війська. Влітку 1768 року повстання було придушене. А. Журба загинув у бою, а М. Швачку за вироком царського суду заслали на каторгу до м. Нерчинська. Дальша його доля невідома. Народні пісні змальовують М. Швачку як вольову, сміливу, небезпечну для панів людину:
Ой, хвалився батько Швачка, Да до Хвастова йдучи, Ой, будемо драти, панове-молодці, Із китайки онучі.
Ці слова народної пісні про М. Швачку Т. Г. Шевченко взяв за епіграф до одного з розділів поеми «Гайдамаки».
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Фастів ввійшов до складу Васильківського повіту Київської губернії. Деякий час він залишався власністю епіскопа Півницького, який повернувся до Фастова. У 1843 році епіскопам було призначено утримання з казни, а містечко зараховано до державних маєтностей. Воно стало центром волості.
Припинення руйнівних нападів татар і грабежів польських магнатів зумовило зростання населення. Якщо за переписом 1797 року в містечку проживало 904 чоловіка2, то в 1852 році вже 326. Жителі працювали на броварні, гуральні, займалися ремеслами і особливо - торгівлею, розвитку якої сприяло вигідне розташування Фастова на шляху Київ-Бердичів. Тут було 20 дрібних крамниць і 3 корчми. Щороку відбувалося 7 ярмарків, куди привозили на продаж худобу, сало, хліб, мед, рибу, сіль, будівельні матеріали, жорнові камені тощо. Важливою галуззю господарства лишалося хліборобство, яким займалося 500 державних селян. У 1855 році в містечку налічувалося 129 будинків, з них 2 кам'яні під залізом, решта - дерев'яні під соломою. В 1851 році відкрито двокласну школу для хлопчиків і через два роки - для дівчаток. В обох школах навчалося 60 дітей.
Економічний, політичний і культурний розвиток Фастова значно пожвавився в останній чверті XIX ст. Цьому сприяли, насамперед, побудова і введення в дію в 1870 році залізниці Київ - Одеса. За рахунок пролетаризації селян навколишніх сіл та припливу робітників з промислових центрів Росії у містечку почав формуватися пролетаріат. Наприкінці XIX ст. у Фастові на залізниці працювало 973 чоловіка


Фастів