Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В кінці XIX ст. в Гоголеві за проектом місцевого жителя, згодом відомого українського архітектора В. О. Осьмака, було збудовано лікарню. Крім парафіяльної школи, 1879 року стала діяти двокласна школа, в якій працювало З вчителі і навчалося 100 дітей, переважно заможних селян. У 1899 році тут було відкрито земську школу, а незадовго до першої світової війни - трирічну вищу початкову школу, до якої приймали випускників земської та церковнопарафіяльної шкіл.
Внаслідок тяжкого становища трудящі Гоголева поступово приходили до висновку про необхідність тісного єднання, згуртування сил для боротьби проти гноблення. Вже під осінь 1903 року жандармське управління виявило тут революційний гурток. У вересні 1905 року в Гоголеві були розкидані соціал-демократичні листівки із закликом не коритися властям. У розповсюдженні листівок брали участь місцеві жителі. А 21 жовтня 1905 року населення містечка вийшло на демонстрацію з лозунгами: «Геть самодержавство!», «Хай живе революція!». Демонстрацію розігнав прибулий ескадрон драгун; 41 чоловік було кинуто до в'язниці. Але виступи трудящих Гоголева тривали і в наступні роки. Тільки з 18 по 22 березня 1907 року мали місце 4 підпали поміщицького хліба й господарських будівель.
Ще більше погіршало становище селян у зв'язку з імперіалістичною війною. Чоловіків забрали на війну, багато землі лишилося незасіяною. Для обробітку її не було ні реманенту, ні тяглової сили. Трудове селянство голодувало.
Таким застала Гоголів Лютнева буржуазно-демократична революція. Та після повалення самодержавства становище селянства майже не змінилося на краще - поміщицько-куркульське панування залишалося, як і раніше. Завдяки близькості до Києва трудящі Гоголева мали змогу знайомитися з тогочасною революційною пресою, вони все більше переконувалися, що лише більшовицька партія на чолі з В. І. Леніним є справжнім захисником їх інтересів.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у грудні 1917 року в Гоголеві утворився волосний революційний комітет, очолюваний селянином-незаможником М. Сущенком. У Гоголеві розгорнулась велика робота щодо організації матеріальної допомоги бідноті та вдовам загиблих на фронті.
У березні 1918 року німецько-кайзерівські війська окупували містечко. Окупанти та їх найманці - гетьманці почали відроджувати старі поміщицькі порядки. Та незабаром настав крах німецькому пануванню. На початку грудня 1918 року німецькі окупанти втекли з Гоголева, але на зміну їм прийшли петлюрівські бандити. Наприкінці січня 1919 року вони були вигнані бійцями 2-го Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. Багато місцевих жителів вступило тоді до лав таращанців, щоб продовжувати боротьбу за відновлення Радянської влади на Україні.
У серпні 1919 року Гоголів окупували денікінці. Білогвардійці лютували в містечку, розстрілювали активістів. На початку грудня 1919 року денікінці були вигнані радянськими військами. Розгорнулась робота щодо налагодження мирного життя, створювалися органи Радянської влади. Та 12 травня 1920 року Гоголів загарбали білопольські війська, які невдовзі, 9 червня, були вигнані.
Розпочали діяльність ревком та волосний комітет незаможних селян. Згуртувавши навколо себе найбідніші верстви населення, вони організовували жителів на відбудову села, зокрема, провадилися недільники й «тижні селянина», внаслідок яких значна частина орної землі волості була засіяна. В результаті кооперування ремісників у серпні 1920 року було створено 5 кузень для ремонту сільськогосподарського інвентаря, слюсарну майстерню, просорушку тощо. Всього на той час у Гоголеві налічувалося 370 дворів, які займалися кустарними промислами, виробляючи переважно предмети домашнього вжитку. У Гоголеві діяло також 27 приватних вітряків.
На початку 1921 року KHС об'єднав бідноту в артіль «Сонце бідноти», яку очолив P. М. Іваницький. До складу артілі спочатку увійшло 6 сімей малоземельних селян та батраків, у травні 1921 року - вже 18 родин. Артілі виділили землю й садибу одного з куркулів. Господарство мало ЗО десятин польової землі, 8 - лугу, 3 - городу та 5 десятин саду. В розпорядженні членів артілі було дещо з сільськогосподарського інвентаря, а також 3 коней, пара волів, 5 корів, 8 телят.
В наступному році актив Гоголева створив комуністичний осередок у складі 7 чоловік, у т. ч. P. М. Іваницький, М. Т. Сущенко, А. Осьмак, Сугуєнко та інші. Партосередок здійснив велику роботу у зміцненні Радянської влади на селі. Зокрема, налагоджувалася діяльність сільської Ради, комітету незаможних селян, добиралися працівники на відповідальні ділянки роботи.
За адміністративною реформою 1923 року Гоголів став районним центром. У вересні 1924 року Гоголівський район ліквідували, об'єднавши з Велико-
Гоголів
Сторінка 3 з 7
проживало 6 тис. чоловік. Тут діяло кілька десятків дрібних крамниць, 2 рази в тиждень , відбувалися базари, 5 разів на рік - ярмарки. Кустарі становили 34,1 проц. населення.В кінці XIX ст. в Гоголеві за проектом місцевого жителя, згодом відомого українського архітектора В. О. Осьмака, було збудовано лікарню. Крім парафіяльної школи, 1879 року стала діяти двокласна школа, в якій працювало З вчителі і навчалося 100 дітей, переважно заможних селян. У 1899 році тут було відкрито земську школу, а незадовго до першої світової війни - трирічну вищу початкову школу, до якої приймали випускників земської та церковнопарафіяльної шкіл.
Внаслідок тяжкого становища трудящі Гоголева поступово приходили до висновку про необхідність тісного єднання, згуртування сил для боротьби проти гноблення. Вже під осінь 1903 року жандармське управління виявило тут революційний гурток. У вересні 1905 року в Гоголеві були розкидані соціал-демократичні листівки із закликом не коритися властям. У розповсюдженні листівок брали участь місцеві жителі. А 21 жовтня 1905 року населення містечка вийшло на демонстрацію з лозунгами: «Геть самодержавство!», «Хай живе революція!». Демонстрацію розігнав прибулий ескадрон драгун; 41 чоловік було кинуто до в'язниці. Але виступи трудящих Гоголева тривали і в наступні роки. Тільки з 18 по 22 березня 1907 року мали місце 4 підпали поміщицького хліба й господарських будівель.
Ще більше погіршало становище селян у зв'язку з імперіалістичною війною. Чоловіків забрали на війну, багато землі лишилося незасіяною. Для обробітку її не було ні реманенту, ні тяглової сили. Трудове селянство голодувало.
Таким застала Гоголів Лютнева буржуазно-демократична революція. Та після повалення самодержавства становище селянства майже не змінилося на краще - поміщицько-куркульське панування залишалося, як і раніше. Завдяки близькості до Києва трудящі Гоголева мали змогу знайомитися з тогочасною революційною пресою, вони все більше переконувалися, що лише більшовицька партія на чолі з В. І. Леніним є справжнім захисником їх інтересів.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у грудні 1917 року в Гоголеві утворився волосний революційний комітет, очолюваний селянином-незаможником М. Сущенком. У Гоголеві розгорнулась велика робота щодо організації матеріальної допомоги бідноті та вдовам загиблих на фронті.
У березні 1918 року німецько-кайзерівські війська окупували містечко. Окупанти та їх найманці - гетьманці почали відроджувати старі поміщицькі порядки. Та незабаром настав крах німецькому пануванню. На початку грудня 1918 року німецькі окупанти втекли з Гоголева, але на зміну їм прийшли петлюрівські бандити. Наприкінці січня 1919 року вони були вигнані бійцями 2-го Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. Багато місцевих жителів вступило тоді до лав таращанців, щоб продовжувати боротьбу за відновлення Радянської влади на Україні.
У серпні 1919 року Гоголів окупували денікінці. Білогвардійці лютували в містечку, розстрілювали активістів. На початку грудня 1919 року денікінці були вигнані радянськими військами. Розгорнулась робота щодо налагодження мирного життя, створювалися органи Радянської влади. Та 12 травня 1920 року Гоголів загарбали білопольські війська, які невдовзі, 9 червня, були вигнані.
Розпочали діяльність ревком та волосний комітет незаможних селян. Згуртувавши навколо себе найбідніші верстви населення, вони організовували жителів на відбудову села, зокрема, провадилися недільники й «тижні селянина», внаслідок яких значна частина орної землі волості була засіяна. В результаті кооперування ремісників у серпні 1920 року було створено 5 кузень для ремонту сільськогосподарського інвентаря, слюсарну майстерню, просорушку тощо. Всього на той час у Гоголеві налічувалося 370 дворів, які займалися кустарними промислами, виробляючи переважно предмети домашнього вжитку. У Гоголеві діяло також 27 приватних вітряків.
На початку 1921 року KHС об'єднав бідноту в артіль «Сонце бідноти», яку очолив P. М. Іваницький. До складу артілі спочатку увійшло 6 сімей малоземельних селян та батраків, у травні 1921 року - вже 18 родин. Артілі виділили землю й садибу одного з куркулів. Господарство мало ЗО десятин польової землі, 8 - лугу, 3 - городу та 5 десятин саду. В розпорядженні членів артілі було дещо з сільськогосподарського інвентаря, а також 3 коней, пара волів, 5 корів, 8 телят.
В наступному році актив Гоголева створив комуністичний осередок у складі 7 чоловік, у т. ч. P. М. Іваницький, М. Т. Сущенко, А. Осьмак, Сугуєнко та інші. Партосередок здійснив велику роботу у зміцненні Радянської влади на селі. Зокрема, налагоджувалася діяльність сільської Ради, комітету незаможних селян, добиралися працівники на відповідальні ділянки роботи.
За адміністративною реформою 1923 року Гоголів став районним центром. У вересні 1924 року Гоголівський район ліквідували, об'єднавши з Велико-