Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На початку XX ст. близько ЗО проц. жителів Борисполя були землероби: вирощували озиму пшеницю, жито, картоплю, овочі. Окремі заможні селяни сіяли цукрові буряки та коноплі, що йшли на продаж. Але із зростанням малоземелля все більша частина населення відходила від сільськогосподарських занять і починала займатися ремеслами. У 1910 році з 2003 господарств вже тільки 372 займалися хліборобством. Якщо за даними 1898 і 1900 pp. тут було 358 ремісників, то в 1910 році 1053 господарства повністю відійшли від землеробства. З них 105 займалися теслярством, 140 - кравецтвом, 131 - шевством, 38 - ковальством і т. д.8 Найзаможніші з них володіли майстернями, більшість з яких діяла протягом усього року і лише частина - у час, вільний від польових робіт. Бідніші - працювали за наймом. В основному продукцію виготовляли на замовлення і лише 21 ремісник - для продажу на ярмарках, які збиралися тут чотири рази на рік. Найманих робітників і учнів мали лише шевці, ковалі, теслярі і бондарі. Вартість промислово-ремісничої продукції, що вироблялася в Борисполі на початку XX ст., не перевищувала 50,4 тис. крб. на рік. Значна частина її реалізувалася в 50 крамницях. З промислових підприємств у 1910 році тут було 40 вітряків, 18 кузень та слюсарень, маслобойня, невеличка цегельня, паровий млин, млин з газогенераторним двигуном. Населення становило понад 10,2 тис. чоловік. У містечку налічувалося 10 вулиць, 68 провулків. З 1861 будинку лише 16 були кам'яні, решта - мазанки, вкриті соломою. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, у якій працювали лікар і 2 фельдшери. Функціонували також аптека і аптекарський магазин.
За півстоліття, що минуло після скасування кріпосного права, сталися певні зрушення в культурному і громадсько-політичному житті. У другій половині XIX ст. багато сил і енергії віддали поширенню культури й освіти серед народних мас уродженці Борисполя П. П. Чубинський (1839-1884 pp.) і П. І. Раєвський (1847-1886 pp.). Перший займався вивченням етнографії та статистики Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені золотою медаллю Російського географічного товариства і премією Академії наук, а в 1875 році - золотою медаллю на міжнародному конгресі в Парижі. У 1862 році П. П. Чубинський надрукував у журналі «Основа» статтю «Історія Бориспільської школи», в якій пропонував організувати школу для бідних на кошти поміщиків. Коли ж останні відмовили у грошах, Чубинський знайшов викладачів, які погодилися працювати безкоштовно. Та розпочати заняття так і не вдалося, бо не було приміщення. П. І. Раєвський допомагав П. П. Чубинському в обробці зібраного етнографічного матеріалу, опублікував понад 40 повістей і оповідань, серед яких особливою популярністю користувалися «Сцени з малоруського народного побуту» і «Епізод з життя малоросів».
Велику культурно-освітню роботу проводив активний учасник революційних селянських рухів А. Ф. Калита. Він організував на початку 1900-х років освітній гурток, з членами якого підтримував зв'язки видатний український композитор М. В. Лисенко. При волосному правлінні з 1895 року працювала громадська бібліотека-читальня, з 1897 - бібліотека при товаристві тверезості. На початку XX ст. у Борисполі спостерігали певні зрушення в організації освіти. Тут функціонували початкове земське училище, дві церковнопарафіяльні школи. Почали працювати чотири приватні училища з 5 вчителями і 177 учнями. В жовтні 1904 року відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа, в якій навчалося 39 дітей. Міське чотирикласне початкове змішане училище, відкрите у 1909 році, через чотири роки перетворено на вище початкове. На 1910 рік процент письменності населення Борисполя зріс до 36, в т. ч. серед чоловіків - до 51 проц., серед жінок - до 19.
У Борисполі, як і в усьому Переяславському повіті, після Лютневої буржуазно-демократичної революції боротьба трудящих за владу Рад ускладнювалася тим, що тут було багато українських дрібнобуржуазних націоналістичних елементів. З вересня 1917 року вони навіть видавали в Борисполі свою газету «Переяславська земля». Крім того, з весни 1917 року в Переяславському повіті, в т. ч. і в Борисполі, Тимчасовий уряд розмістив близько 12 тис. солдатів чехословацького корпусу.
Трудящі містечка палко вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. 18-19 січня 1918 року у районі Борисполя точилися бої між радянськими військами, що поспішали на допомогу повсталому пролетаріату Києва, і - Центральної ради. 23 січня в Борисполі встановлено владу Рад. Під керівництвом більшовиків створено ревком, відбулися вибори до Ради селянських депутатів.
Проте радянське будівництво в Борисполі було перервано. З перших чисел
Бориспіль
Сторінка 3 з 8
Після проведення столипінської реформи ще більше поглибилося класове розшарування селян. За переписом 1910 року в Борисполі 584 найбідніші господарства мали менше 1 десятини землі, 649 - від 1 до 5 десятин, 229 - по 5-9 десятин. В той же час 48 найзаможніших господарств мали по 25-50 десятин. 62 власники наймали батраків улітку, а 31- взимку. 684 бідняцькі господарства орендували землю7, у 827 - не було ніякої худоби. На початку XX ст. близько ЗО проц. жителів Борисполя були землероби: вирощували озиму пшеницю, жито, картоплю, овочі. Окремі заможні селяни сіяли цукрові буряки та коноплі, що йшли на продаж. Але із зростанням малоземелля все більша частина населення відходила від сільськогосподарських занять і починала займатися ремеслами. У 1910 році з 2003 господарств вже тільки 372 займалися хліборобством. Якщо за даними 1898 і 1900 pp. тут було 358 ремісників, то в 1910 році 1053 господарства повністю відійшли від землеробства. З них 105 займалися теслярством, 140 - кравецтвом, 131 - шевством, 38 - ковальством і т. д.8 Найзаможніші з них володіли майстернями, більшість з яких діяла протягом усього року і лише частина - у час, вільний від польових робіт. Бідніші - працювали за наймом. В основному продукцію виготовляли на замовлення і лише 21 ремісник - для продажу на ярмарках, які збиралися тут чотири рази на рік. Найманих робітників і учнів мали лише шевці, ковалі, теслярі і бондарі. Вартість промислово-ремісничої продукції, що вироблялася в Борисполі на початку XX ст., не перевищувала 50,4 тис. крб. на рік. Значна частина її реалізувалася в 50 крамницях. З промислових підприємств у 1910 році тут було 40 вітряків, 18 кузень та слюсарень, маслобойня, невеличка цегельня, паровий млин, млин з газогенераторним двигуном. Населення становило понад 10,2 тис. чоловік. У містечку налічувалося 10 вулиць, 68 провулків. З 1861 будинку лише 16 були кам'яні, решта - мазанки, вкриті соломою. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, у якій працювали лікар і 2 фельдшери. Функціонували також аптека і аптекарський магазин.
За півстоліття, що минуло після скасування кріпосного права, сталися певні зрушення в культурному і громадсько-політичному житті. У другій половині XIX ст. багато сил і енергії віддали поширенню культури й освіти серед народних мас уродженці Борисполя П. П. Чубинський (1839-1884 pp.) і П. І. Раєвський (1847-1886 pp.). Перший займався вивченням етнографії та статистики Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені золотою медаллю Російського географічного товариства і премією Академії наук, а в 1875 році - золотою медаллю на міжнародному конгресі в Парижі. У 1862 році П. П. Чубинський надрукував у журналі «Основа» статтю «Історія Бориспільської школи», в якій пропонував організувати школу для бідних на кошти поміщиків. Коли ж останні відмовили у грошах, Чубинський знайшов викладачів, які погодилися працювати безкоштовно. Та розпочати заняття так і не вдалося, бо не було приміщення. П. І. Раєвський допомагав П. П. Чубинському в обробці зібраного етнографічного матеріалу, опублікував понад 40 повістей і оповідань, серед яких особливою популярністю користувалися «Сцени з малоруського народного побуту» і «Епізод з життя малоросів».
Велику культурно-освітню роботу проводив активний учасник революційних селянських рухів А. Ф. Калита. Він організував на початку 1900-х років освітній гурток, з членами якого підтримував зв'язки видатний український композитор М. В. Лисенко. При волосному правлінні з 1895 року працювала громадська бібліотека-читальня, з 1897 - бібліотека при товаристві тверезості. На початку XX ст. у Борисполі спостерігали певні зрушення в організації освіти. Тут функціонували початкове земське училище, дві церковнопарафіяльні школи. Почали працювати чотири приватні училища з 5 вчителями і 177 учнями. В жовтні 1904 року відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа, в якій навчалося 39 дітей. Міське чотирикласне початкове змішане училище, відкрите у 1909 році, через чотири роки перетворено на вище початкове. На 1910 рік процент письменності населення Борисполя зріс до 36, в т. ч. серед чоловіків - до 51 проц., серед жінок - до 19.
У Борисполі, як і в усьому Переяславському повіті, після Лютневої буржуазно-демократичної революції боротьба трудящих за владу Рад ускладнювалася тим, що тут було багато українських дрібнобуржуазних націоналістичних елементів. З вересня 1917 року вони навіть видавали в Борисполі свою газету «Переяславська земля». Крім того, з весни 1917 року в Переяславському повіті, в т. ч. і в Борисполі, Тимчасовий уряд розмістив близько 12 тис. солдатів чехословацького корпусу.
Трудящі містечка палко вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. 18-19 січня 1918 року у районі Борисполя точилися бої між радянськими військами, що поспішали на допомогу повсталому пролетаріату Києва, і - Центральної ради. 23 січня в Борисполі встановлено владу Рад. Під керівництвом більшовиків створено ревком, відбулися вибори до Ради селянських депутатів.
Проте радянське будівництво в Борисполі було перервано. З перших чисел