Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
близько 70 проц. ремісників, які наймалися до багатіїв, працювали за річну плату, 6 проц. - за одяг і
харчі, 21 проц.- за «науку ремеслу», 3 проц. поденно або відрядно, заробляючи за день по 3-4 коп. Тих, що працювали за «науку», господарі лише харчували.
Рік у рік все більше зростала майнова нерівність. Рядове козацтво і селянство обезземелювалися і потрапляли у феодальну залежність від старшини, яка володіла майже половиною всіх дворів.
Гетьман К. Розумовський своїм універсалом від 14 січня 1752 року передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловікові бунчуковому товаришу Ю. Дарагану. У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії.
В першій половині XIX ст. містечко опинилося в сфері діяльності таємної організації- Малоросійського товариства, очолюваного уродженцем Борисполя В. Л. Лукашевичем (1783-1866 pp.). Після кількох років служби в колегії іноземних справ та міністерстві внутрішніх справ він вийшов у відставку і з 1807 року оселився в Борисполі. Ще 1818 року В. Л. Лукашевич був прийнятий до «Союзу благоденства» і одночасно увійшов до київської масонської ложі «З'єднаних слов'ян». Одне з нелегальних засідань ложі на початку 1824 року проходило в Борисполі в його маєтку. В 1826 році В. Л. Лукашевича заарештували і ув'язнили до Петропавлівськрї фортеці, а потім відправили до Борисполя під нагляд малоросійського генерал-губернатора.
В XII-XIII ст. у Борисполі існували 3 парафіяльні школи, 1842 року відкрито початкове народне училище для державних селян, де один учитель для всіх учнів викладав читання, письмо, арифметику. Обов'язковим предметом був закон божий.
Економічне становище трудящих Борисполя після реформи 1861 року майже не змінилося. Поміщицькі селяни, яких на той час налічувалося 828 ревізьких душ, одержали лише 867,9 десятини землі, тобто трохи більше десятини на душу. Вони повинні були щорічно протягом 49 років платити 1392 крб. Наділена селянам земля коштувала їм набагато більше її ринкової ціни. Майже у такому становищі опинилися колишні державні селяни, яких налічувалося 60 ревізьких душ. Вони одержали 117,6 десятини землі від казни і 3,6 десятини від поміщиків, за яку виплачували щороку 97 крб. Дещо краще були забезпечені землею козаки, яких на час реформи була 1531 ревізька душа. В їх володінні знаходилося 5980,3 десятини землі.
Після реформи почався швидкий процес класового розшарування селянства. Основна його маса, втрачаючи землю, ще більше зубожіла. У той же час невелика купка багатіїв невпинно зміцнювала свої економічні позиції, купуючи за безцінок наділи у розорених селян.
Селянсько-козацькі господарства були обтяжені численними податками. Козаки сплачували на рік 249 крб. державного поземельного податку, 3420 крб. губернських і повітових земських зборів, 2375 крб. волосних і сільських мирських зборів та 709 крб. страхових платежів. Селяни ж усіх категорій сплачували на рік 2582 крб. різних податей. Крім того, вони платили щороку 1489 крб. викупних платежів.
Всезростаюча експлуатація трудового люду викликала у нього протест, примушувала задумуватися над тим, як позбутися поміщицького гніту. Наприкінці XIX - початку XX ст. в Борисполі розгортається революційна боротьба, сюди починають проникати марксистські ідеї. Так, земський лікар С. А. Бахницький та його дружина О. Л. Бахницька розповсюджували заборонені видання, а у 1899 році були заарештовані за участь у роботі Кременчуцької підпільної друкарні Київського комітету РСДРП. 1902 року в Борисполі мали місце масові селянські виступи, для придушення яких викликалися війська. У квітні цього ж року за революційну агітацію поліція заарештувала бориспільців В. Г. Баталіна, Б. Ф. Гудиму та
A.Ф. Калиту. Під час обшуку серед інших матеріалів у них було знайдено брошуру B. І. Леніна «Новий фабричний закон», іскрівську листівку «Десятилетие морозовской стачки».
Нова хвиля селянських виступів піднялася в 1905 році. На справжній мітинг протесту проти гніту самодержавства перетворився зібраний 27 листопада 1905 року сільський сход. Він мав обговорити господарські справи і обрати уповноважених на економічний з'їзд Переяславської повітової земської управи. На сході виступили з промовами представники місцевого соціал-демократичного гуртка селяни Б. Гудима, Б. Шевченко, О. Верна. Селянські виступи продовжувалися і у 1906 році. 12 січня міністр внутрішніх справ звертався до полтавського губернатора з телеграмою, в якій вимагав «негайно вжити найрішучіших заходів, щоб приборкати селян містечка Борисполя», і наказав зосередити там загони поліції або козаків та провести арешти керівників руху. У 1909 році в Борисполі була заарештована група селян за спробу створити таємну революційну організацію. Одного з її керівників - Гаврила Одинця було вислано за межі Полтавської губернії.
Бориспіль
Сторінка 2 з 8
шинках. Працювало 9 солодовень. Солод і пиво вивозили на продаж до інших міст, головним чином до Києва. Майже половина населення Борисполя займалася хліборобством. За Рум'янцевським описом 1765-1769 pp.близько 70 проц. ремісників, які наймалися до багатіїв, працювали за річну плату, 6 проц. - за одяг і
Рік у рік все більше зростала майнова нерівність. Рядове козацтво і селянство обезземелювалися і потрапляли у феодальну залежність від старшини, яка володіла майже половиною всіх дворів.
Гетьман К. Розумовський своїм універсалом від 14 січня 1752 року передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловікові бунчуковому товаришу Ю. Дарагану. У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії.
В першій половині XIX ст. містечко опинилося в сфері діяльності таємної організації- Малоросійського товариства, очолюваного уродженцем Борисполя В. Л. Лукашевичем (1783-1866 pp.). Після кількох років служби в колегії іноземних справ та міністерстві внутрішніх справ він вийшов у відставку і з 1807 року оселився в Борисполі. Ще 1818 року В. Л. Лукашевич був прийнятий до «Союзу благоденства» і одночасно увійшов до київської масонської ложі «З'єднаних слов'ян». Одне з нелегальних засідань ложі на початку 1824 року проходило в Борисполі в його маєтку. В 1826 році В. Л. Лукашевича заарештували і ув'язнили до Петропавлівськрї фортеці, а потім відправили до Борисполя під нагляд малоросійського генерал-губернатора.
В XII-XIII ст. у Борисполі існували 3 парафіяльні школи, 1842 року відкрито початкове народне училище для державних селян, де один учитель для всіх учнів викладав читання, письмо, арифметику. Обов'язковим предметом був закон божий.
Економічне становище трудящих Борисполя після реформи 1861 року майже не змінилося. Поміщицькі селяни, яких на той час налічувалося 828 ревізьких душ, одержали лише 867,9 десятини землі, тобто трохи більше десятини на душу. Вони повинні були щорічно протягом 49 років платити 1392 крб. Наділена селянам земля коштувала їм набагато більше її ринкової ціни. Майже у такому становищі опинилися колишні державні селяни, яких налічувалося 60 ревізьких душ. Вони одержали 117,6 десятини землі від казни і 3,6 десятини від поміщиків, за яку виплачували щороку 97 крб. Дещо краще були забезпечені землею козаки, яких на час реформи була 1531 ревізька душа. В їх володінні знаходилося 5980,3 десятини землі.
Після реформи почався швидкий процес класового розшарування селянства. Основна його маса, втрачаючи землю, ще більше зубожіла. У той же час невелика купка багатіїв невпинно зміцнювала свої економічні позиції, купуючи за безцінок наділи у розорених селян.
Селянсько-козацькі господарства були обтяжені численними податками. Козаки сплачували на рік 249 крб. державного поземельного податку, 3420 крб. губернських і повітових земських зборів, 2375 крб. волосних і сільських мирських зборів та 709 крб. страхових платежів. Селяни ж усіх категорій сплачували на рік 2582 крб. різних податей. Крім того, вони платили щороку 1489 крб. викупних платежів.
Всезростаюча експлуатація трудового люду викликала у нього протест, примушувала задумуватися над тим, як позбутися поміщицького гніту. Наприкінці XIX - початку XX ст. в Борисполі розгортається революційна боротьба, сюди починають проникати марксистські ідеї. Так, земський лікар С. А. Бахницький та його дружина О. Л. Бахницька розповсюджували заборонені видання, а у 1899 році були заарештовані за участь у роботі Кременчуцької підпільної друкарні Київського комітету РСДРП. 1902 року в Борисполі мали місце масові селянські виступи, для придушення яких викликалися війська. У квітні цього ж року за революційну агітацію поліція заарештувала бориспільців В. Г. Баталіна, Б. Ф. Гудиму та
A.Ф. Калиту. Під час обшуку серед інших матеріалів у них було знайдено брошуру B. І. Леніна «Новий фабричний закон», іскрівську листівку «Десятилетие морозовской стачки».
Нова хвиля селянських виступів піднялася в 1905 році. На справжній мітинг протесту проти гніту самодержавства перетворився зібраний 27 листопада 1905 року сільський сход. Він мав обговорити господарські справи і обрати уповноважених на економічний з'їзд Переяславської повітової земської управи. На сході виступили з промовами представники місцевого соціал-демократичного гуртка селяни Б. Гудима, Б. Шевченко, О. Верна. Селянські виступи продовжувалися і у 1906 році. 12 січня міністр внутрішніх справ звертався до полтавського губернатора з телеграмою, в якій вимагав «негайно вжити найрішучіших заходів, щоб приборкати селян містечка Борисполя», і наказав зосередити там загони поліції або козаків та провести арешти керівників руху. У 1909 році в Борисполі була заарештована група селян за спробу створити таємну революційну організацію. Одного з її керівників - Гаврила Одинця було вислано за межі Полтавської губернії.