Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Біла Церква

Сторінка 7 з 16
надіслати у Білу Церкву війська для придушення можливого збройного повстання.
Коли стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, більшовики Білої Церкви негайно скликали засідання Ради робітничих і солдатських депутатів і порушили питання про перехід влади до її рук. Готувалася до виступу і контрреволюція. До міста прибували петлюрівські частини. З буржуазно-націоналістичної інтелігенції та інших контрреволюційних елементів
створювалися загони «вільного козацтва» і «січових стрільців». Революційно настроєні військові частини гарнізону були роззброєні військами Центральної ради7 і виведені з міста. Наприкінці грудня загін «вільних козаків» вчинив напад на Раду робітничих і солдатських депутатів. Рада перейшла в підпілля і продовжувала свою роботу. Вона в грудні нелегально відрядила свого представника - більшовика П. П. Сломчинського на І Всеукраїнський з'їзд Рад.
Наприкінці січня 1918 року створюється підпільний ревком, який почав готувати сили для революційного виступу. На допомогу з Києва поспішали революційні загони. 18 лютого 1918 року 1-й Український кінний полк, підтриманий бронепоїздом під командуванням А. В. Полупанова, визволив Білу Церкву від петлюрівців. На людному мітингу була ухвалена резолюція про перехід всієї влади до Рад. Відбулися довибори делегатів до Ради від селян приміської смуги - Заріччя, Олександрії, Ротка. Ревком призначив комісарів на пошту й телеграф, у міліцію, казначейство та в інші установи. Охороняв місто загін Червоної гвардії, яким командував міськвійськком А. Й. Гординський.
10 березня 1918 року Білу Церкву захопили німецькі окупанти. Почалася розправа над прихильниками Радянської влади. Більшовицька організація пішла в підпілля і звідти керувала роботою, допомагаючи створювати партизанські загони в місті й навколишніх селах. У жовтні губком заснував у Білій Церкві Київський окружний партійний комітет, який очолив революційні сили Васильківського, Канівського, Київського й Сквирського повітів. Налякані піднесенням повстанського руху, окупанти та гетьманська «державна варта» докладали всіх зусиль, щоб розгромити підпільні більшовицькі організації. 6 листопада їм вдалося натрапити на слід більшовицького окружкому і заарештувати його членів. Але міська парторганізація та створений нею ревком продовжували діяти.
15 листопада до Білої Церкви вступили загони петлюрівців. Тут Директорія збирала сили для походу на Київ. Було сформоване військове ядро з буржуазно-націоналістичних загонів «січових стрільців» чисельністю до 3500 чоловік. Більшовицька організація в умовах петлюрівського терору викривала контрреволюційну політику Директорії, гуртувала сили для боротьби проти неї.
21 лютого 1919 року 3-й Новгород-Сіверський полк 1-ї Української радянської дивізії після короткочасного бою визволив місто від петлюрівців. 23 лютого в Білій Церкві відбулися військовий парад частин 1-ї Української дивізії та демонстрація трудящих. Це було справжнє єднання населення з Червоною Армією. Трудящі святкували відновлення Радянської влади.
Розгорнули свою діяльність партійна організація, ревком. 10 квітня 1919 року організаційно оформилися повітовий комітет партії, перший комсомольський осередок8, а 12 квітня - повітревком. 16 квітня відкрилися курси інструкторів-організаторів Радянської влади на місцях.
Була обрана Рада робітничих депутатів, у якій більшість складали більшовики. 27-30 квітня 1919 року відбувся І з'їзд Рад Білоцерківського (Васильківського) повіту, який обговорив питання про організацію Радянської влади на місцях, допомогу Червоній Армії, національне й продовольче питання і схвалив більшовицькі резолюції. З'їзд прийняв рішення про перенесення повітового центру з Василькова до Білої Церкви. 31 липня націоналізовано найбільші підприємства міста - завод Менцеля, млини Ніренштейна та Айзенштейна.
Всі політичні, економічні й культурні починання доводилося здійснювати в складних умовах розрухи й боротьби з куркульськими бандами, які чинили шалений опір, неодноразово робили напади на місто. Важлива роль у цій жорстокій боротьбі з класовими ворогами належала 1-му Білоцерківському батальйону, створеному при повітовому військкоматі.
Лише півроку тривала мирна передишка. 25 серпня 1919 року до міста знову вдерлися петлюрівці, а 1 вересня їхній фронт зімкнувся з денікінським. Почалися грабежі, погроми, розстріли. Перебуваючи в підпіллі, повітова партійна організація керувала створенням партизанських загонів. Діяв повітовий штаб партизанського руху. Партизани мали на озброєнні кулемети і навіть артилерію. З наближенням Червоної Армії партизани активізували бойові дії. 25 грудня повстанські загони чисельністю до 3 тис. чоловік оточили місто. З Києва підійшли частини 12-ї армії, які у взаємодії з партизанами визволили Білу Церкву. Денікінці, які в паніці тікали з міста, залишили великі трофеї: 11 паровозів, близько тисячі навантажених вагонів тощо.


Біла Церква