Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Біла Церква

Сторінка 2 з 16
«послушних» і понад 300 козацьких, які не бажали лишатися «під послушенством» феодалів. У місті діяли млини, пивоварні та медоварні, розвивалася торгівля. Біла Церква славилася також досвідченими ремісниками (1641 року їх налічувалося 2772). Серед них були й зброярі, які вміли виготовляти рушниці та гармати. Хоч населення формально звільнили від усяких податків, однак білоцерківський
староста Я. Острозький та його прислужники всіляко обмежували права козаків і міщан, стягували з них мито (щорічна сума цих поборів становила 1762 злотих 15 грошей3), обтяжували населення жовнірськими постоями, грабували їхнє майно. Все це викликало велике незадоволення жителів міста. Значна частина населення не визнавала влади польських урядовців. 1637 року білоцерківські козаки й міщани підтримали селянсько-козацьке повстання, очолене гетьманом нереестрового козацтва П. М. Павлюком (Бутом).
Історія Білої Церкви тісно пов'язана з визвольною війною українського народу 1648-1654 pp. У цей період місто, що мало добре укріплену фортецю і було вигідно розташоване на шляхах між Києвом і Запорізькою Січчю, стало одним з важливих опорних пунктів у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського гніту, центром адміністративно-територіальної і військової одиниці - Білоцерківського полку.
22 травня 1648 року білоцерківці влаштували урочисту зустріч війську Б. Хмельницького, яке здобуло перемогу під Жовтими Водами і Корсунем. Звідси Б. Хмельницький надсилав у всі кінці України універсали із закликом повставати на боротьбу проти польського гніту. Тут, в укріпленому таборі, він сформував 70-тисячне селянсько-козацьке військо. Пізніше, в березні 1651 року, Б. Хмельницький писав з Білої Церкви листи російському цареві Олексію Михайловичу з проханням прискорити вирішення питання про возз'єднання України з Росією.
Восени 1651 року селянсько-козацьке військо знекровлене поразкою під Берестечком, все ж зупинило під Білою Церквою об'єднані польсько-литовські-війська. 18 вересня того ж року Б. Хмельницький уклав з польським урядом тяжкий для України Білоцерківський договір, щоб дати можливість українському народові виграти час для згуртування сил на боротьбу з ворогами.
15 січня 1654 року на Соборній площі (нині площа Волі) жителі Білої Церкви в присутності уповноважених російського посольства - стольника Л. Лопухіна та піддячого Я. Портомоїна прийняли урочисту присягу на вірність Росії. Присягнуло 38 шляхтичів, 991 козак і 120 міщан.
Недовго, однак, білоцерківці почували себе вільними. Після укладення Андрусівського перемир'я в 1667 році Біла Церква, як і все Правобережжя, залишилася під владою Польщі. Згодом, у 1686 році, це було підтверджено і «вічним миром» між Росією та Польщею.
Боротьба за визволення Правобережної України і возз'єднання її з Росією тривала. Сподвижники С. П. Палія - наказний гетьман Правобережної України С. І. Самусь, корсунський полковник . Іскра, брацлавський полковник А. Абазин на початку 1702 року скликали козацьку нараду у Фастові, яка ухвалила готувати народні маси до повстання проти польської шляхти. Воно почалося навесні на Поділлі й Волині. Влітку повстанський рух охопив Київщину. 10 листопада 1702 року після двохмісячної облоги військами фастівського-полковника С. П. Палія було розгромлено польський гарнізон у Білій Церкві. Козаки захопили тут 28 гармат, великі запаси пороху, гранат і свинцю. С. П. Палій переніс сюди свою резиденцію. Біла Церква, як і за Б. Хмельницького, знову стала оплотом боротьби українського народу за визволення Правобережної України від польського гніту. Інформуючи царський уряд про воєнні успіхи, С. П. Палій повідомляв про одностайну волю селян і козаків возз'єднатися з братнім російським народом. Здійсненню цих прагнень заважала зрадницька діяльність гетьмана Мазепи, який неодноразово пропонував віддати місто шляхетській Польщі. Наці пропозиції С. П. Палій відповідав: «Ні ляхам, нікому іншому Білої Церкви не віддам, хіба що мене з неї за ноги витягнуть».
Невдала війна з Туреччиною примусила російський уряд у 1711 році відмовитися від прав на Правобережну Україну і в т. ч. на Білу Церкву. Привілеї, які місто мало як форпост проти татар, всіляко ігнорувались польськими воєводами й старостами. Бони почували себе повновладними господарями і втручалися в особисте життя міщан, забороняли їм, під загрозою конфіскації майна, жити за межами міста, примушували у визначені строки споруджувати панські будинки, ремонтувати мости й греблі, а також сплачувати грошовий чинш та інші податки.
Під час гайдамацького руху XVIII ст., в якому активну участь брало населення Білої Церкви, польська шляхта прагнула зробити білоцерківську фортецю місцем притулку для панів, які тікали від народного гніву. Народні месники часто оточували місто, громили панські маєтки навколо нього. Під час Коліївщини гайдамаки неодноразово загрожували польському гарнізону. Спробу оволодіти Білою Церквою робив, зокрема, один з визначних селянських ватажків М. Швачка, але безуспішно.


Біла Церква