Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Лісовичі

Сторінка 2 з 5
Ще більше погіршилося становище сільської бідноти після проведення столипінської реформи. У 1912 році з 780 селянських дворів Лісовичів 22 були зовсім безземельними, 517 мали до 3 десятин, в той час, як 7 найзаможнішим господарствам належало по 10 і більше десятин. Збільшилася також і кількість
господарств, які не мали робочої худоби і сільськогосподарського реманенту. Основний масив земель села, як і раніше, був у руках Браницьких та удільного відомства. Щоб якось прогодуватись і сплатити податки, селяни мусили йти на заробітки до промислових центрів або на великі поміщицькі латифундії в Херсонську, Катеринославську, Таврійську губернії.
Зовнішній вигляд Лісовичів був непривабливий. Вздовж вулиць, по таращанському шляху та по дорозі на с. Потоки стояли старі, похилені хати. А посеред села, крім церкви, побудованої ще 1796 року, містилися шинок і розправа. На дуже низькому рівні була народна освіта. В селі працювала тільки церковнопарафіяльні школа, відкрита 1859 року.
Радянська влада в Лісовичах була встановлена в січні 1918 року. Сільська біднота гаряче підтримала її. Розпочався розподіл поміщицької й державної землі. Але вже в березні село зайняли німецькі війська. Відновлення окупантами поміщицької власності на землю жителі Лісовичів зустріли вороже. Коли в червні 1918 року спалахнуло Таращанське повстання, переважна більшість селян піднялася на боротьбу проти інтервентів і гетьманців. В. С. Баляс, L Ф. Гарбар, А. Силенко, О. Лещенко, К. Шульга, П. Д. Крижанівський, С. Макаренко, С. Голота, М. І. Литовченко та багато інших влилися в повстанські загони. В Лісовичах у хаті П. М. Лещенка містився штаб повстання. 12 червня загони повстанців, які наступали з боку Лісовичів і Кирданів, вибили окупантів з Таращі і стали повновладними господарями в повіті. Коли ж німецьке командування і гетьманські власті кинули проти них великі сили і намагалися оточити, повстанці переправилися через Дніпро і під командуванням В. С. Баляса здійснили рейд через Полтавську і Чернігівську губернії в нейтральну зону, де у вересні 1918 року був сформований легендарний Таращанський полк. У складі полку було багато жителів Лісовичів.
Наприкінці листопада 1918 року, після відступу німців, Лісовичі захопили січовики Директорії. У березні 1919 року частини Червоної Армії вибили їх із села. Одразу ж були відновлені органи Радянської влади, почалася підготовка до розподілу поміщицьких земель. Але в серпні в село вступили денікінці. На початку листопада партизанський загін, організований таращанським більшовицьким підпіллям, розбив денікіцський гарнізон у Таращі. Тоді була відновлена Радянська влада і в Лісовичах. Остаточно Радянська влада в селі утвердилася в червні 1920 року після вигнання білополяків, які перебували тут у травні 1920 року. В селі булоі створено комітет незаможних селян, який очолили П. Крижанівський, К. Плахотнюк та О. Іванченко. Навесні 1921 року обрали першу сільську Раду.
Після громадянської війни органи Радянської влади всю свою роботу спрямовували на виконання продрозверстки, а потім продподатку, на боротьбу з тифом і голодом. У селі відкрили санпункт. На початку 20-х років у Лісовичах діяли початкова школа, сельбуд, бібліотека. Розгортанню культосвітньої роботи сприяло відкриття хати-читальні, при якій працювали гуртки політичної освіти і драматичний. Велика робота проводилася щодо ліквідації неписьменності. До громадської роботи залучалися жінки. У 1923 році до президії сільських зборів вперше обрали селянку О, Петренко. В 1922 році в селі виник партійний осередок, до якого ввійшли М. І. Литовченко, С. Козакевич, Г. М. Бутенко, М. С Кулибаба (секретар), і комсомольський осередок, який очолив С, М. Кулибаба.
З ініціативи лісовицьких комуністів у травні 1922 року в селі була створена перша в повіті сільськогосподарська артіль «Надія», в якій об'єдналися селяни-бідняки, колишні червоноармійці й партизани. Головою артілі обрали М. С. Кулибабу. 1 вересня організувалася ще одна артіль - «Хлібороб» на чолі з К. М. Плахотцюком. В 1927 році артіль «Надія» об'єднувала 22 сім'ї. Вона мала 75 десятин орної землі, трактор, 6 коней, 2 молотарки, сівалку, жниварку, січкарню, 5 плугів, 2 культиватори тощо. До артілі «Хлібороб» вступило 15 дворів, землі у неї було 50 десятин, неподільний фонд становив 2570 крб. Артіль придбала трактор, молотарну та 4 коней.
Лісовицькі сільськогосподарські артілі були яскравою демонстрацією переваг колективного господарювання Ще з весни 1923 року вони запровадили восьмипільну систему сівозміни, що забезпечило набагато вищу врожайність у порівнянні з індивідуальними господарствами. Так, у 1926 році в артілі «Хлібороб» зібрали з десятини по 100 пудів пшениці і по 105 пудів жита, тоді як в індивідуальних господарствах - по 54 пуди пшениці і по 60 пудів жита. За впровадження поліпшених форм ведення господарства артілі «Надія» і «Хлібороб» на Білоцерківському окружному конкурсі в січні 1925 року одержали грошові премії. Артіль «Хлібороб» відзначили також на конкурсі кращих колективних господарств Білоцерківщини, присвяченому 10-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Артілі підтримували широкі зв'язки з


Лісовичі