Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Шамраївка

Сторінка 2 з 5
поміщиків, відхилив її.
У післяреформену добу на Україні швидко розвивалося капіталістичне виробництво. Шамраївський цукровий завод був повністю перебудований. У 1866-1867 pp., він мав, 8 парових гідравлічних пресів і 8 насосів та виробляв на рік 40 896 пудів цукру-піску на суму 134,8 тис. крб. Наприкінці XIX - на
початку XX ст. завод став великим промисловим підприємством. Він мав 16 парових машин на 175 кінських сил, 112 дифузій і виробляв на рік близько 125 тис. пудів цукру-піску на суму 514 тис. крб. На заводі працювало 506 робітників. Напередодні Лютневої революції його виробництво зросло до 479 тис. пудів цукру-піску. Робочий день на підприємстві тривав 13-15 годин на добу. Заробітна плата була мізерною., Так, постійним робітникам, що працювали на перевезенні буряків, платили по ЗО-40 коп. на день, сезонним - по 20 коп. У селі продовжували також діяти 3 млини, крупорушка і 6 кузень.
З розвитком капіталізму поглиблювалася класова диференціація селянства. Одержавши мізерні наділи під час реформи, не маючи робочої худоби і сільськогосподарських знарядь, значна частина селян Шамраївки перетворилася на пролетарів. Шукаючи засобів до існування, вони наймалися на цукровий завод, а також йшли на заробітки в Херсонську, Катеринославську губернії та в Київ. У 1912 році з 878 селянських господарств 70 не мали орної землі, 477 (понад 50 проц.) -володіли ділянками до 3 десятин кожне. 237 селянських господарств зовсім не мали худоби. Внаслідок примітивного обробітку землі дуже низькою була врожайність.
На грунті малоземелля, поміщицької експлуатації і зубожіння невпинно зростав селянський рух. У 1876 році жителі Шамраївки виступили проти розмежування поміщицьких і селянських земель, з допомогою якого поміщиця Браницька хотіла захопити кращі землі селян, а їм відвести гірші. Селяни вдавалися і до таких форм боротьби, як порубка і підпали. У 1880 році вони порубали ліс графа Браницького., а у 1897 році підпалили кінний завод. Дедалі посилювався робітничий рух, що особливо виявилося під час революції 1905-1907 pp. У жовтні 1906 року на Шамраївському цукровому заводі відбувся страйк 620 робітників. Вони припинили роботу і вимагали підвищення заробітної плати. Адміністрація викликала поліцію, яка розправилася з організаторами страйку М.П. Ткаченком, І. Ф. Щербенком та О. Ю. Качаненком. Незважаючи на це, власник змушений був піти на деякі поступки.
Населення Шамраївки не одержувало необхідної медичної допомоги. При цукровому заводі діяла невелика лікарня з одним лікарем. У селі панувала майже
суцільна неписьменність. Тут була лише церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 40 учнів. У той же час у селян зростав потяг до знань. Свідченням цього є глибокий інтерес, який викликала пересувна виставка творів прогресивних художників, відкрита в селі у 1904 році. За три дні її відвідало 2797 жителів Шамраївки та навколишніх сіл Трушків, Руди, Матюшів та інших.
Після звістки про повалення самодержавства у Шамраївці посилились революційні настрої. Бідніші селяни вимагали поділу поміщицьких земель та роздачі коней з кінного заводу. Для охорони майна поміщиці Браницької адміністрація заводу змушена була звернутися за допомогою до Васильківського повітового комісара. В село прибули козаки.
У жовтні 1917 року пролетаріат взяв владу у свої руки. Серед революційних робітників і матросів, що штурмували Зимовий палац, був і житель Шамраївки Я. П. Лунченко, який брав участь у революційному русі з 1908 року.
Великий Жовтень докорінно змінив життя трудящих Шамраївки. У лютому 1918 року вони створили Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Земельна комісія приступила до запровадження в життя ленінського Декрету про землю. Цукровий завод перейшов у власність держави. Але наступ німецьких загарбників і військ Центральної ради не дав можливості завершити це. В березні 1918 року село захопили німецькі окупанти.
Трудящі Шамраївки піднялися на, боротьбу проти ворога. У селі розгорнуло діяльність підпілля. Йшла підготовка до повстання, якою керував більшовицький комітет на чолі з колишнім шахтарем В. М. Ткаченком. До складу комітету входили А. Шлапацький, В. Грудзь, Т. Ю. Мариненко, І. Ярошенко, К. Козловський, Ф. Винниченко. Комітет організував повстанський загін, який очолив В. І. Маслов. Штаб загону розмістився в урочищі Пожарному. Підпільники доставили з Ходоркова в село транспорт із зброєю і патронами. У листопаді 1918 року повстанці почали бойові дії. Вони визволили Шамраївку і Сквиру. Проте у грудні село захопили петлюрівці.
Наприкінці лютого 1919 року Шамраївка була визволена. Відразу ж створили волосний ревком на чолі з О. Я. Матусевичем. У селі було відкрито лікарню і клуб. Важливу роль у налагодженні мирного життя відіграв партійний осередок, створений тут навесні 1919 року. Він складався з 10 комуністів.
У вересні 1919 року Шамраївку захопили денікінці. Більшовики знову перейшли в підпілля і повели за собою трудящих на боротьбу проти ворога. Для організації в


Шамраївка