Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Образотворче мистецтво
Царизм усіма засобами гальмував також розвиток українського образотворчого мистецтва. Заборона видавати книжки й журнали українською мовою негативно вплинула на українську графіку, книжкову й журнальну ілюстрацію. На Україні не було жодного вищого художнього навчального закладу. Існували тільки приватні малювальні школи, наприклад, М. І. Мурашка в Києві, що давали учням початкову мистецьку освіту.
Всупереч усім перешкодам українське мистецтво в другій половині XIX століття розвивалося під
Членом Товариства передвижників був, зокрема, видатний київський художник-жанрист М. К. Пимоненко. Після закінчення малювальної школи Мурашка він кілька років навчався у Петербурзі в Академії художеств, а з 1893 року експонував картини на художніх пересувних виставках. До кінця свого життя Пимопенко залишився вірним демократичним принципам передвижників. У його картинах знайшли блискуче художнє відтворення звичаї і побут українського села, життя простих трударів. Кращими картинами художника є «Весілля в Київській губернії» (1891 p.), «Ворожіння» (1893p.),«Проводи рекрутів» (1893 р.), «Не жартуй» (1896 p.), «Ярмарок» (1898 p.).
Правдиво, соціально загострено відображали життя і дійсність пореформеної України київські художники-жанристи С. П. Костенко («Пралі», «Морозивник») і X. П. Платонов («Наймичка», «Маленька няня»). Твори цих художників, сповнені глибокого співчуття до знедоленого і пригнобленого народу, по-справжньому хвилювали глядача. Чарівна українська природа знайшла відображення у творчості художників-пейзажистів В. Д. Орловського, С. І. Світославського, М. І. Мурашка, В. К. Менка та інших. Майже всі київські художники зверталися до портретного живопису, прагнучи відбити в ньому не тільки зовнішність, але й розкрити характер та внутрішній світ людини.
У Києві в різний час жили й працювали визначні російські митці - В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, М. О. Врубель, М. Й. Микешин, М. О. Ярошенко. Вони брали активну участь у художньому житті міста: Васнецов і Нестеров розписували Володимирський собор, Врубель реставрував фрески XII століття у Кирилівській церкві, Микешин створив пам'ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі.
Але скульптура і архітектура в Києві другої половини XIX століття розвивалися вкрай повільно. На перешкоді цьому стояли царизм та його великодержавна політика. Пам'ятник Богдану Хмельницькому, наприклад, споруджувався близько двох десятиліть. В остаточний варіант пам'ятника не увійшло багато з того, що мав перший проект, зокрема було усунуто постаті представників українського, російського і білоруського народів, а це збіднило монумент. Офіціальні пам'ятники Миколі І і гр. Бобринському були позбавлені художнього смаку і пізніше їх знесли.
Протягом 34 років (1862-1896) проектувався й будувався у Києві Володимир- ський собор. Однак його не можна вважати видатною пам'яткою архітектури. Остаточний проект собору виконаний у псевдовізантійському стилі (архітектор О. В. Беретті). Мало цікавим в архітектурному відношенні виявився і будинок міської думи на Хрещатику, споруджений в 1876 році за проектом учня О. В. Беретті - О. Я. Шіле (в період Великої Вітчизняної війни будинок зруйнований). Мішанина стилів позначилась і на будинку Купецького зібрання, спорудженому в 1882 році за проектом архітектора В. М. Ніколаєва (нині будинок Української державної філармонії). У 1896 році в Києві згоріло приміщення міського театру, що проіснувало 40 років. На тому ж місці невдовзі був споруджений за проектом петербурзького архітектора В. О. Шретера новий будинок для театру. Але, незважаючи на зовнішню помпезність, цей будинок позбавлений справжнього художнього смаку, його архітектура еклектична. Ледве були зняті риштування,